Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розділ 32.

(Соль) Ого, нічого собі, ця новина мене вразила! І дуже стривожила, неймовірно...та я старалась цього не показувати, я тепер взагалі не знала як поводитись. І як поводитиме себе Люциандр?

Я ж усе розуміла, що я людина, він некромант, ми абсолютно не підходимо один одному і ніякого кохання, романтики не може бути! Я хочу додому, до Адель, спокійного людського життя — а Шамахан забути як страшний сон! А Люциандр, він хоче перемоги на НБ і Дарію, яка підходить йому по статусу, образу життя і його родинна її прийме і діти народяться чистокровні...

Все Соломія, тебе занесло, всього одна ніч, а ти про дітей думаєш...
* * *
Увечері ми вийшли на вулицю, зірок на небі не було, тільки непроглядна темнота і холод, я розуміла що Люциандр мене бере з собою, бо боїться залишити саму, щоб не повторилась історія.

Після розмови на арені ми більше не розмовляли, Люциандр ніби мене не бачив, весь час щось обдумував...мене це ображало, та сама я не робила першого кроку...

- Люциандр!

До нас підійшов Яким. Він не поїхав?

- Усі чекають!(Яким)

Я нічого не розуміла, хто чекає, навіщо?(Соль)

Та я подавила свою цікавість і просто терпіла цю мовчанку Люциандра, який відверто мене сторонився, не подавав руки, не допомагав іти в темряві, і мені було боляче.

Ми прийшли до водойми, я це зрозуміла коли мої ноги були уже в воді, мене ніхто не попередив, некроманти просто йшли вперед, а я на крок позаду. Вода ставала все глибшою і була дуже холодною.

- Соль, плавати вмієш?(Яким)

- Так!

- Я пірнати?(Яким)

- Так, але...

- Потерпи добре, знімай мантію і пливи за Люциандром, я за тобою, підстрахую!(Яким)

Я мотнула головою і зняла мантію, старалась не тремтіти, Люциандр пірнув, я набрала побільше повітря і за ним. Холодна вода колола голками, а через секунд тридцять повітря закінчилось, я запанікував і взагалі нічого не бачила і не розуміла, попробувала повернутися назад та хтось зловив мене за руку і потяг вперед, я задихалась, а потім взагалі відкрила рота і напилася води.

Ще кілька секунд і я як риба вдихала повітря, і випльовувала воду, лежачи на землі, Люциандр висушив мій одяг і коли я віддихалась допоміг піднятись, накинув суху, навіть теплу мантія.

- Де це ми?(Соль)

- У печері.(Люциандр)

Те що це підводна печера я і так бачила, але навіщо ми тут?

Він підвів мене до невеликого вогнища, кинув на камінь плед.

- Присідай сюди й поводься тихо.

Зрозуміло, знову ніхто мені нічого не пояснить...

Я старалась зігрітись, добре що Люциандр волосся висушив. Я повернулась на звук, далі від мене сиділи некроманти, їх було багато, майже 50, усі з чорними аурами, вони щось обговорювали, сперечались, досить емоційно, що не схоже на некромантів, я щосили прислухалась, щоб вловити про що вони говорять, навіть очі заплющила...

- Це божевілля Люциандр! Нас мало!

- Так, мало, на те ми й некроманти! Ми збільшимо свої ряди! Після бою на арені, почнеться новий бій, розвідка доклала, що Даниїл планує напасти, як тільки провідник вийде з території НБ! (Люциандр)

- Територія НБ під особистим захистом Атенаш 3!(Яким)

- Так, саме так!(Люциандр)

- Тобто за територією НБ, втручатися він не буде?

Запитав невідомий мені некромант, але дуже кремезний, і я затамувала подих чекаючи відповіді, хоч і так здогадувалась...

- Саме так!(Люциандр)

-Абраксен, скільки нежиті вдалося привести?(Констянтин)

- Майже сотню!

- Добре! Тримайте її біля воріт!

Я слухала детальний план, як підкорятимуть нежить некроманти, хто буде під першим ударом, який рівень магії у вищих магів, кого першого кине в атаку Даниїл, як можна буде використати по повній їхні трупи...але ще мене потрясла інформація про масове вбивство вищих магів і самого Даниїла... Та я не зрозуміла для чого це і взагалі, я не хочу щоб хтось помирав!

Смерть, смерть від коли я познайомилась із Люциандром навколо одна смерть.

- Люциандр!!!

Я істерично і голосно покликала свого некроманта, який невдоволено на мене подивився, дуже холодними й темними очима.

Так звісно, він злий, я ж його відірвала від роздавання розпоряджень як краще вбити вищого мага, що по почутому виявляється також не дуже просто!

І він не відповів і навіть без жестів за допомогою магії й не дуже акуратно посадив мене на той же камінь накритий пледом. І я більше нічого не чула, Люциандр постарався...

Так посидівши ще пів години, я вже не знала куди себе подіти, я була зла на Люциандра, що він нічого мені не говорить, все вирішує сам, що прирікає інших на смерть, так просто, навіть своїх людей.

До мене підійшов Микита.

- Привіт.

- Привіт. А ти що тут робиш!?

- Беру участь у божевільному плані твого порятунку.

Тихо проговорив Микита і я завмерла, я не могла повірити, що це все із за мене... Людини?!

- Ні, не треба!(Соль)

- Ще як треба Соль!

- Ти не розумієш, а якщо з тобою щось станеться, чи з іншими, я не хочу щоб через мене хтось помер!

- Ти така, людина! — з іронією проговорив некромант.

- Більшість і так мертві.

- Але...

- Соль...

Микита проговорив з такою теплотою.

- Ти особлива, красива, жива, а твоя аура виблискує як діамант на сонці, кожен хто тільки подивиться, уже не може відвести погляду, я стою крок від тебе і відчуваю твоє тепло і живий стукіт серця і заради нього я готовий віддати усе, без роздумів...

У емоційному пориві, після слів некроманта я підійшла й обняла його, я була вдячна за ці слова які були промовлені так щиро, що моє серце розривалося... Відійшовши на крок я чітко зрозуміла, що не дозволю ні Микиті ні Люциандра ні іншим загинути через мене.

А для цього, як мінімум потрібно щось зробити, а не сидіти на камені, й найскладніше буде залишитись живою, бо я маю повернутись до Адель...

І, я нічого не могла придумати... Микита пішов до решти некромантів і я далі нічого не чула, що там вони придумали. На думку прийшов тільки Атенаш 3, але його ціна велика, я не можу тут залишитись...

Ми повертались назад у гнітючій тиші, тільки я і Люциандр, інші залишились у печері, після холодної води, я не могла ніяк зігрітися, хоч некромант усе висушив, як попереднього разу...і я не витримала напруги що висіла у повітрі...

- Люциандр...

- Не тут...

І він взяв мене за руку, від його дотику мене мов струмом ударило, для мене це було не просто рука, а усвідомлення, що він для мене став дуже дорогим і одна думка про завтра лякала, настільки що хотілося кричати до хрипоти- не роби цього, не треба!!

Я шкірою відчувала що він щось задумав погане...

У кімнаті я повернулась до нього.

- Що ти задумав?

- Повернути тебе до дому.

- Якою ціною?

- Соль, тебе хай це не обходить!

- Але!

- Чого ти хочеш? Хочеш щоб я нічого не робив, дозволив Даниїлу забрати тебе? Щоб спокійно спостерігав, як він вижене твій дух, а потім душу із тіла, і заселить туди свою кохану?

І після того як вони двоє нарешті з'єднаються, Шамахан порине у хаос, усі захочуть повернути із землі кохану, коханого, дитину, сестру, брата. Порушиться закон рівноваги, між життям і смертю і некроманти відчують це першими...тільки вони можуть привести провідника...і ще безліч проблем і смертей, які неодмінно послідують.

Тому висновки роби сама!

Я слухала Люциандра і розуміла, він правий...

- А Даниїл це знає? Розуміє наслідки свого вчинку?

- Звісно знає і все розуміє і йому байдуже!

- А Атенаш 3? Він же Головнокомандувач Шамахану!

- Так, я знаю, та він відмовився брати у цьому участь...(Люциандр)

- А який твій план?(Соль)

Люциандр хвилину мовчав, ніби обдумував чи говорити мені...

- Добратись до воріт Шамахану і вже за ними відкрити портал на землю...Та добратись буде не просто, повсюди вищі маги...

- А відкрити портал тут!?(Соль)

- Та що ти кажеш!? І як я раніше не додумався!

Скільки іронії у голосі Люциандра, ніби я знаю усі правила Шамахану!

- На території Шамахану відкрити портал не можливо! Соль, я хочу щоб ти розуміла, Даниїл чекав цієї нагоди дуже довго і не відступиться!(Люциандр)

Я сіла за крісло і думала про почуте...

- Люциандр! Ти ще не помирав і можеш ходити на землю і в Шамахан?

- Так, і що?

- А Яким наприклад уже помирав, тому піти на землю не може?(Соль)

- Так і що?

- А усі інші крім некромантів сюди потрапили після смерті?

- Соломія не розумію до чого ти ведеш?

- Просто дай відповідь!

- Так!

- А якщо завтра помре Яким чи вищий маг, що з ними буде?

Люциандр неохоче відповів...

- Вони стануть нежитями...

- Тобто?

- Від них залишиться тільки тіло, душа розчиниться у небутті...У Шамахані такі тіла часто використовують для роботи, некроманти їх перетворюють на нежить і вони працюють.

Я була вражена, бачила я як працюють, слугами, й навіть не хотіла уявляти на їхньому місці Микиту, Якима, Константина.... Люциандра. І взагалі це так...по варварськи, замість того щоб поховати, вони використовують тіла для своїх потреб!

І це треба було Люциандру провідника? Я впевнена він би й так виграв НБ!

Провідник....Я перебирала це слово у голові, старалась згадати його визначення, яке некромант мені розказував на церемонії.

Провідник- це невичерпне джерело енергії, ворота в інший світ...

Ворота одразу асоціювалось із...

- Люциандр, я тут подумала...тільки не треба саркастичних коментарів...добре?

- Та говори уже!

- Ти ж сам казав що провідник, це свого роду ворота в інший світ, джерело невичерпної енергії...

Люциандр дивився на мене і думав, думав і я відчувала як він усе зважує, прораховує...

- Соль, сам дивуюсь що це прийшло тобі у голову, а не мені. Та це небезпечно!

- Чому?

- Тому що такого ніхто, ніколи, не робив!

Він це промовив із запинками, щоб до мене краще дійшло...

- Для порталу потрібна прірва енергії і я не знаю які будуть наслідки для тебе! А щоб усе прорахувати потрібний час, якого немає...(Люциандр)

Як усе складно!

- Але так все одно більше шансів, бо якщо...ми не дійдемо до воріт Шамахану, загину не тільки я!(Соль)

- Не думай про це!

- Я не можу.(Соль)

- Все, лягай спати, досить розмов, діємо за моїм планом!

Він розвернувся і попрямував до дверей...

- Куди ти?

- У мене ще справи...

І вийшов, за дверима я почула як він комусь говорить стерегти й не заходити, отже я не сама...



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись