Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розділ 33.

Я полежала хвилин 20 та не змогла заспокоїтись, за кілька годин почнеться бій на арені, а потім- помилка Люциандра, бо моя інтуїція кричала що до воріт Шамахану, не тільки я не дійду і якщо логічно мислити, то жертви краще звести до мінімуму і найкращий варіант це спробувати відкрити портал тут, на території НБ.

Але як? Люциандр не відмовиться від свого плану, він уперта зараза, некромант...

Я не пробачу собі, якщо не спробую.

Я піднялась, швидко привела себе в порядок, відчинила двері й...от точно не думала що Люциандр залишив мене стерегти — Микиту !

- Привіт, ще раз!

- Привіт Соль, не спиться?

- Микита, мені потрібно поговорити з Атенашом 3!

- Навіщо?

- Дуже треба, це питання життя і смерті...

- Соломія, може краще сказати Люциандру? Ти ж знаєш, якщо він дізнається!

- Я знаю, та у мене не має виходу. Будь ласка, Микита - це дуже важливо. Ми швидко, Люциандр не дізнається.

Він хитнув головою і я бачила як важко йому далося це рішення...

Ми йшли пустими коридорами, стіни прикрашали скелети різної стадії розкладу тварин, і атмосфера була м’яко кажучи моторошною, та я думала тільки про розмову з Атенашом 3.

- Спокійної смерті!(Соль)

Ми зайшли у кабінет в якому спокійно сидів Атенаш 3. І я навіть урочисто привіталась, та замість відповіді він просто дивився.

- Микита почекай мене у коридорі, будь ласка!

- Ти впевнена!

- Так.

Микита вийшов, а я не знала як почати, а Атенаш 3 далі мовчав...Я присіла за крісло на проти нього...

- Якщо ти хочеш щось сказати, то говори уже!(Атенаш 3)

- Так, тільки не те про що ви подумали...

Атенаш 3 мене лякав, він був старшим, не знаю точно на скільки, не буду братись щось припускати у Шамахані. І я хотіла як найшвидше звідси вийти...

- Тоді навіщо прийшла, попрощатись?

- Попросити дещо?

- Як цікаво! Якщо ти збираєшся просити щоб я втрутився по доброті душевній, то ти явно не по адресу!

- Ні, я прийшла бо мені потрібна інформація!

- Інформація? Не очікувано, і яка?

- Як саме провідник може відкрити портал на землю?

Він на мене так подивився, наче я сказала якусь нісенітницю...

- Тільки не кажіть що це не можливо!(Соль)

- Можливо...та в теорії...

- І ви знаєте як?

- Я читав про це, колись давно і впевнений що це маячня!

- Я готова ризикнути!

Я більше не могла сидіти на місці й дивитися в очі Атенаша 3, тому встала і підійшла до вікна.

- Навіщо? Навіщо ризикувати собою Соломія, ти можеш залишитись зі мною і я захищу тебе, ти будеш жити у палаці...(Атенаш 3)

Він підійшов до мене й обняв за плечі, я відчула мертвий холод що йшов від нього, такий же як від Іренарха і відстрибнула в сторону.

- Я ризикну!

Ще раз повторила я.

- Добре, як хочеш, та що мені з того буде, яка тут моя вигода?

- Спокій в Шамахані, я з Люциандром просто підемо на землю. А ще ніяких смертей завтра, бо ми не йтимемо до воріт Шамахану!

Він стояв, думав і одночасно оглядав мене, в один момент мені здалося що він мені щось зробить, чи то поцілує чи ще гірше, настільки його погляд був відвертий...

- Бачу ти не здаєшся... Добре, я допоможу, та за наслідки порталу я не відповідаю.

Він підійшов до стелажів із книгами, довго щось перебирав, коли вибрав то простягнув мені, а перед тим загнув сторінку.

- Прочитаєш, вивчиш, а я підготую решту. Підійди до мене.

Сухий наказ.

- Навіщо?

- Покажу де буде накреслений портал.

Я підійшла до вікна біля якого він стояв і пильно дивився у вікно, зупинилась близько біля нього, а він знахабнів і схопив мене в обійми, бо поклав руки по обидві сторони біля мене на підвіконник. Я затамувала подих і терпіла його близьку присутність, просто змушувала себе це робити.


- Ось там за правою стіною арени, одразу по закінченню бою підеш туди з Люциандром і зробиш усе як описано в книжці! Зрозуміла?

- Так!

Я хотіла уже йти, та він не відпускав, нахилився і поцілував у щоку, потім притулився усім тілом...

- Відпустіть...

Ледь не ридаючи попросила я...кілька секунд, він шумно видихнув і відпустив. А я кулею вилетіла із кабінету...

Тільки у своїй кімнаті я змогла нормально дихати й хоч трішки відігрітись, надворі світало, хоч світанком важко назвати, ніякого сонця, голубого неба, просто усе сіре...і Люциандра досі не було.

Користуючись цим я перечитала дві сторінки де йшлося про відкриття порталу і здригнулась...

Спати я уже не буду, часу немає і нерви не дадуть заснути, тому я вмилась, переодяглась у чорне плаття, яке ще більше відтіняло світле волосся.

Оглянула кімнату і...невже це кінець, сьогодні мій останній день в Шамахані, скільки подій за такий невеликий відрізок часу...



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись