Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розділ 34.

Зайшов Люциандр з Якимом і Констянтином і Микита замкнув цю процесію.

— Соль, швидко снідаємо і на арену.

Принесли скоріше обід ніж сніданок, некроманти їли за десятьох, а я так хвилювалась що ледь кусок сиру з’їла і то щоб Люциандр не кричав. Та він здається нервував не більше мене, хоч зовні такого не скажеш, та я відчувала його схвильованість і навряд вона викликана боєм що ось-ось відбудеться.

— Речі збирати?

Сказала дурницю й аж тоді подумала... Люциандр проігнорував.

— Ходімо!(Люциандр)

— Почекай, а Іренарх? Мені не потрібно?

— Після бою!

Чому? Чому він сказав, після бою, він же хоче виграти? Іренарху енергія не завадить, не розумію.

Перед тим як відпустити мене на трибуни Люциандр зупинився і поцілував мене у губи, зовсім по дитячому й одразу пішов, навіть не озирнувся...Моє серце затремтіло...

Трибуни арени були заповнені вщерть, нелюди викрикували то ім'я Люциандр то Андріан, та для мене усе злилося у загальну какофонію...і підступили думки, а якщо Атенаш 3 не зробить те що казав?

Ми присіли у ложі учасників, усі крім Люциандра він уже стояв на арені з Андріаном, до них підійшов Атенаш 3 і все, початок кінця, чомусь пронеслося у моїй голові і я навмисно за це прикусила собі язик.

— Фінал НБ! Нехай переможе достойніший! Спокійної смерті!!!(Атенаш 3)

Як же мене дратує це побажання!(Соль)

Пролунав звук відчинення кліток з нежитю, і я напружилась, до болю стиснула кулаки, як я не хочу це бачити, та сил відвернутися не має...

Ударив Андріан, силовою хвилею, Люциандр закрився щитом прозорим як скло, та все одно видним, він не дочекався коли закінчить свій удар Андріан, і ударив також, водночас залучив Іренарха, який блискавично швидко кинувся на некроманта прориваючи його щит... Та секунда часу й Іренарх відлетів у сторону нежиті, який одразу атакував його.

Люциандр не втрачав часу, викликав темний дим, не знаю що це, та виглядало страшно, ця жива субстанція за долю секунди добралась до Андріана, обійшла щит і огортала його, та він щось прошепотів розклав руки й також викликав чорну живу субстанцію, вони сплелися між собою у бою...

— Що це таке?(Соль) — я не витримала і запитала в голос.

— Це істинна магія смерті Соль, далеко не кожен некромант нею володіє у такому обсязі...та ще складніше нею керувати, якщо один із них втратить контроль, усім кінець...(Микита)

Я озирнулась і побачила що публіка відступає, викладає щити, а Атенаш 3 на протилежній стороні трибун піднявся і створив великий щит над ареною...

Затрусилась земля і я знала хто це постарався, глянула на Іренарха він майстерно відбивався від нежиті, яка атакувала його, чимось схожим на енергетичних змій, що створював і направляв на Іренарха, вони впивалися у його тіло і мабуть, було б боляче якби він не був мертвим, це так розлютило Іренарха що він викликав стихію землі, яка ожила під ногами й затягнула нежить, а потім просто закам’яніла, тим самим повністю знешкодила нежить Андріана.

Некромант це побачивши осатанів, це навіть зобразилося на кольорі магії смерті, чорний туман почорнішав, Андріан звільнив одну руку від управління магії смерті й
земля під ногами перетворилась на пісок, тим самим відібравши козир Іренарха.

Та Люциандр навіть оком не повів, він підступах до Андріана все ближче, а Іренарх з іншої сторони та тримав у руці невеликого тонкого меча...

Я прикрила рот руками в очікуванні. Невже Люциандр уб'є Андріана?

— Соль не дивись!

Микита потягнув мене за плече, щоб я обернулась, та щось пішло не так...

Неймовірної сили удар розніс третину трибун, нелюдів що там сиділи розкидало кого куди, декого на саму арену, а декого зупинив щит що був встановлений Атенашом 3.

Куски чорного каменю від арени хаотично розлетілися, і багатьом не пощастило, їх просто розчавило або як мінімум поранило.

Паніка, хаос, крик нелюдів, що тікали з трибун і ніхто не допомагав пораненим, кожен думав за себе, що шокувало мене...

Поки я не побачила винуватця цього безладу...Даниїл стояв на арені з великим вогняним мечем і з легкою посмішкою, що була адресована мені.

Я придивилась до нього і він був схожим до Атенаша, тільки аура сіро-оранжева, що остаточно вибивала його із тутешнього натовпу, я швидко метнула погляд на Атенаша 3 й у мою голову прийшла божевільна думка, а якщо він не просто так не бажає втручатись, може вони брати? Ні...

Два некроманта приборкували магію смерті, вона впитувалась у них як у губки, це, мабуть для того щоб не убити усіх присутніх, хоч одного таки варто...

- Соль, ходімо звідси.(Яким)

- Я не піду без Люциандра!

- Соль, зараз не час!(Микита)

- Ви не розумієте...

До нас наблизились вищі маги, я це зрозуміла по їхніх аурах(гарне вміння, хоч якийсь орієнтир). Мої захисники прикрили мене і почався бій уже на трибунах.

Що робити? У моїх голові тільки лунала ця думка і паніка, страх, знову паніка...

Микита схопив мене за руку і потяг з трибун, я кричала щоб відпустив, відбивалась, та мене не те що ніхто не слухав, а ще підійшов Констянтин і взяв за іншу руку, вирватись від них щось не реальне...

— Люциандр!!!!Люциандр!!!

Я кричала так голосно наскільки могла, та марно...

Аж поки не знаю звідки з'явився Іренарх... Знову напад вищих магів і мене нарешті відпустили, я скористалась моментом і зловила нежить за «руку» як за останню соломинку ...

Я увірвалась у його голову і відчайдушно попросила відвести мене до правої сторони арени, я зі своєю енергією передавала йому моє прохання.

І подіяло, поки некроманти були зайняті вищими магами, ми рушили у потрібному напрямку.

Та хоч йти не далеко та магів по дорозі безліч, Іренарх відбивався, потім прикликав стихію землі, яка дуже допомогла і розчистила нам шлях...

Ми на місці, я взяла із руки нежиті меча і не вагаючись розрізала собі руку, на землю полилася моя кров і засвітились контури круглого порталу, і відкинули Іренарха за межі...

Підбігли мої некроманти у не найкращому вигляді.

- Де Люциандр?

- Він на арені! ЩО ти робиш, це ворота на землю? Це не безпечно, швидко виходи звідти! (Яким)

- Ще не зовсім ворота...

Порив вітру і мене викинуло з майбутніх воріт, я боляче приземлилась, а коли підняла очі над мною уже стояв Даниїл.

- Куди зібралась?





**********************************************************************

Кожного разу як викладаю продовження, яке ось-ось написала, хвилююся, ніяк не можу позбутися цього відчуття...

Коментуйте свої враження від прочитаного, повірте, це дуже важливо для автора!



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись