Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Люциандр.

Люциандр.

Після того як Соль відкрила портал і перенеслась на землю Даниїл знову кинувся на мене, його удари вогняного меча сипались на мене, я відбивався магічним щитом і випустив магію смерті, тепер коли Соль була у безпеці я міг і ризикнути, магія смерті огортала Даниїла і він на кінець упав на коліна і коли я хотів завдавати остаточного удару, втрутився Атенаш 3.

— Люциандр зупинись!(Атенаш 3)

— Чому?

— Тому що я наказую, я Головнокомандувач Шамахану!

— Даниїл убив сьогодні десятки некромантів і мого брата Якима!

— Я знаю, та уб'єш мого брата і не вийдеш із Шамахану. І саме я допоміг Соль, тому просто відклич магію смерті й більше ніхто з некромантів не постраждає.

Я думав що робити? А моє нутро бажало крові Даниїла, він убив Якима й інших вірних мені некромантів...

Та розум переміг емоції, я прикликав магію смерті. Що сили ударив Даниїла.

- Це за Якима!

Бій завершений, некроманти як і вищі маги забирали поранених, і убитих з обох сторін було багато.

Я підійшов до вигорілого контуру порталу, присів і намагався відчути енергію смерті, та її не було, отже Соль добралась нормально.

Я був виснажений, та я мав знати чи все добре у Соль, тому зібрав крупинки енергії й викликав хазяїна кладовища.

Перед мною у вигорілому порталі появилася темна постать.

«Соломія жива?»

Я питав на ментальному рівні, щоб не було свідків розмови.

«Так, вона на моєму кладовищі, та сама не підніметься, до ранку замерзне».

«Приклич відьму Марго, хай допоможе їй».

І темний силует зникло, вся наша розмова тривала понад хвилину, та тепер мені було спокійніше, можна приступити до розгрібання безкінечних проблем.

Я не міг залишити моїх людей, некромантів що вірно билися зі мною і піти на землю, хоч дуже хотів... Даниїл буде мстити, я це точно знав. Та навіть якщо я його уб'ю, вищі маги оберуть нового голову клану і будуть мстити за смерть Даниїла. І за законами Шамахану вони матимуть на це право, бо безкарно убити голову клану не може ніхто, ось такий заплутаний ребус.

До вечора вищих магів на території НБ не стало, Атенаш 3 постарався і вгамував свого як виявляється брата Даниїла, а я то думав чому він не втручається, а Даниїл так нахабніє...

Щоб захистити некромантів від переслідувань вищих магів, я бачив тільки один вихід, стати Командором Шамахану.

Тоді некроманти будуть захищені законом, а я буду не просто бунтівником, який посмів нападати на голову клану і перечити Головнокомандувачу...

Час дорослішати Люциандр і відповідати за наслідки свого вчинку. Я привів сюди провідника, не подумавши, не поцікавившись чому їх скільки часу не було у Шамахані, я думав про перемогу, про власні інтереси. І тепер вплутав некромантів у війну з вищими магами.

Теперішнім Командором був також вищий маг, щоб зайняти його місце треба кинути йому виклик, та і цього мало, потрібно щоб усі 12 некроманських родин підтримали мою кандидатуру. Ну і звісно перемогти у самому бою.

Зараз, треба повідомити рідним некромантів що їхні сини загинули й чому...

— Констянтин, зберіть усіх наших і повідом, щоб направлялися до мого родового замку.

— Микита, повідом усіх старших представників 12 некроманських родин, про загальні збори у моєму родовому замку!

Вони кивнули, а до мене підійшов Андріан.

— Соломія вижила?(Андріан)

Я нічого не відповів, а усі присутні нагострили вуха...та це хай залишиться таємницею.

Батько був присутній на НБ і брав участь у протистоянні вищим магам, та хоч він був невдоволений усім та мене підтримав.

Маму батько спеціально вмовив залишитись в дома, бо знав про небезпеку. Коли я тільки зайшов у замок, мама кинулась до нас.

— Що це з вами, що сталося?

Роз’ясненнями зайнявся батько, а я надавав розпорядження прислузі, щоб готувалися до прибуття великої кількості гостей.

Коли усі зібралися, я майже знав що говорити... Усі представники злі, бо майже кожен з них когось втратив сьогодні, та не були б ми некромантами, якби оплакували померлих, тому ми перейшли до основного:


— Люциандр! У тому що сталося винний ти!

Я не перечив, я просто прийняв цю правду.

— Ти привів у Шамахан людину і через неї розв'язав війну з вищими магами!

— А міг просто віддати й уникнути втрат з нашої сторони !

- І навіщо ти нас зібрав?

Ось, саме цього питання я чекав!

— Я хочу стати Командором Шамахану, і об’єднати 12 некроманських родин, щоб більше не один вищий маг навіть не подумав напасти на некромантів.

Нас захищатиме закон! Але найголовніше ми усі об’єднаємось — бо у єдності сила!

Усі мовчали, і я подивився на Андріана, він хотів стати Командором, та НБ виграв я, отже сильніший... І він розумів це.

В ніч перед боєм ми поговорили й домовились, що він допоможе мені з вищими магами, а я не претендуватиму на Дарію.

Андріан піднявся підійшов до мене і заговорив

— НБ виграв Люциандр, хоч і не було логічного завершення. А вищі маги знахабніли, вони заявилися посеред бою і напали на некромантів. І без різниці яка у них була на те причина!

Я підтримую Люциандра!

І Андріан подав мені руку, я прийняв і потис її.

І все б здавалося добре, усі родини мене підтримали, та брат Дарії, якого я і так хотів придушити, підступно посміхнувся і виступив проти. Та вести з ним справи я не буду, краще поговорю з його батьком.

Я запросив його у кабінет, поки інші обговорювали сьогоднішні події.

— Люциандр, я погоджуся і підпишу кров'ю клятву вірності, якщо ти одружишся з Дарією. Це моя умова.

Це був удар під дих!

— Я не можу одружитися з Дарією!

— Це твій вибір Люциандр!

І грізний некромант, якого я поважав і навіть побоювався, вийшов.

Вперше за цей довгий день я присів.

Соль, як я хочу усе покинути й повернутись до тебе!

Я так прив'язався до неї й навіть не помітив це. Ця дика ревність що бушувала у мені, тільки хтось подивиться у її сторону.

Злість, яку я так щедро виплескував на Соль... Та злився я не на неї, а на себе, за почуття які вона у мені будила, за емоції які викликала... Некромант і емоції — це антоніми, і я так старанно їх давив на корені, та...

Одна ніч усе змінила, знесла усі греблі, що я набудував!

Я відчув себе живим і щасливим і закоханим, неймовірне відчуття.

Кохання- це дар, настільки цінний, що за нього не шкода померти.

Та зранку після ночі з Соль мені стало страшно, вперше, знову нові відчуття та емоції, та страшно не за себе, а за неї, що Даниїл забере її, що не зможу захистити...

І я вирішив прорватись до воріт Шамахану, одразу після бою, чого б це мені не коштувало. Я зібрав усіх вірних мені некромантів у підводній печері й навіть повідомив батькові.

Уже разом ми зібрали усю нежить, найняли Варанів, для супроводу на тумані, встановили блокпости з некромантів і нежиті, аж до воріт Шамахану.

Та цього мені було мало і я переступив через свою гордість і пішов до Андріана. Я не чув його жартів і шпильок і був ладен віддати йому перемогу у НБ, та він відмовився, хотів чесної перемоги й Дарію. На ці умови я з радістю погодився, бо допомога справді була потрібна, а Дарія - уже ні.

Коли я почув ідею Соль, відкрити портал на території НБ, то здивувався, що вона додумалась до цього, а я ні. Та я одразу його відкинув, бо він небезпечний, і це може її убити, а ризикувати й перевіряти теорію я не буду.

Соломія для мене дуже...не так...найцінніша!

Та усе пішло не так, Даниїл напав посеред бою, зруйнував увесь мій план, некромантів на території НБ було не достатньо щоб відбити атаку, а вийти, вищі маги оточили арену.

Я ніколи так не хвилювався як сьогодні, занадто багато для одного дня ...

Та основним потрясінням для мене стало, це Соль у порталі. Коли вона тільки встигла!? І звідки дізналась як відкрити портал?

Та часу на роздуми не було, кожна хвилина приносила жертви з обох сторін, Яким, він достойно бився...і мені так жаль.

Атенаш 3, просто стояв і наглядав, він не втручався, хоч територію НБ мав охороняти, та я знав, що він зіграє на тому, що Даниїл голова клану і нападати на нього це злочин.

І портал який відкрила Соль — єдиний шанс.

І я сам вмовив її домалювати останній символ, мене розривали протиріччя і страх, та варіантів більше не було.

Коли я дізнався, що Соль жива — полегшала, просто неймовірно...

І я що сили давив бажання все залишити й піти на землю, до неї, уже вкотре за сьогодні.

Зайшов Андріана з Микитою.

— Люциандр, що він хотів за свою згоду?(Андріана)

— Щоб я одружився з Дарією!

Зайшов Констянтин.

— О, як вдало, ти ж саме цього хотів!(Констянтин)

— Ні, Констянтин, не вдало.( Люциандр)

— Що ти відповів?(Андріан)

— Відмовився!(Люциандр)

— Я з ним поговорю!(Андріана)

Вночі, я майже не спав, вищі маги здійснювали напади на границі мого родового замку, не знаю, на що вони надіялись на моїй землі, та у них нічого не вийшло.

Зранку приїхала Дарія, сама без супроводу:

— Чому ти відмовився?

— Тому що не хочу з тобою одружуватись!

— Наш союз покладе початок єдності усіх некромантських родин! Яких мізерно мало залишилось, а вчора, через твою людину ряди некромантів добряче прорідили вищі маги!

— Дарія!

— Ти ж сам бігав за мною Люциандр, дав надію! Що змінилося? Тільки не кажи, що через людину! Бо це...це, неможливо, вона тільки смертна людина, союз із нею нічого тобі не дасть! Її не приймуть, тобі не пробачать некроманти, особливо після вчорашньої...

— Досить Дарія! Я сказав своє рішення твоєму батькові, тому одружуйся з Андріаном!

— Ти ще пожалієш про це!

Вона гордо підняла голову і дивилась на мене з ненавистю і хай тільки посміє підійти до Соль.

Я знав що Соль не відповідна партія мені, що я некромант, вона хоч ще провідник, та все одно людина, і привести її сюди знову, я не ризикну...та все одно не міг нічого з собою зробити.

Іренарха я відправив на землю, наглядати за Соль, таємно звісно...

Почалась мовчазна, неоголошена війна, між некромантами й вищими магами й треба було діяти швидко, щоб уникнути ще більших втрат.

Дарія прийняла пропозицію Андріана, через місяць вони одружились і Андріан як і обіцяв, вмовив батька Дарії підтримати мене.

Заручившись підтримкою усіх некроманських родин, я кинув виклик Командору.

Магічний поєдинок на смерть, саме в дусі некромантів.

Командор був сильним магом, та я сильнішим, і з пораненнями та я виграв і став Командором Шамахану- першим некромантом, що зайняв офіційну посаду у Шамахані.

У моєму замку, тієї ж ночі усі голови 12 некроманських родин принесли мені кровну клятву вірності. І ми стали силою з якою тепер не зв'яжеться ніхто, навіть Головнокомандувач Атенаш 3.

Даниїл був злий і старався дістати мене, влаштовував провокації, підпільні напади на моїх людей. Та навіть йому доведеться змиритися, що він програв.

За цими справами проходив час і кожен день мене віддаляв від Соль.

Ні, я не перестав любити, просто все частіше приходили думки, що їй буде краще без мене, без нежиті, трупів, кладовищ, Шамахану.

Та я обіцяв що проведу церемонію, щоб Соль не бачила все надприродне, перестала бути провідником.

Але якщо я її побачу, то не зможу відпустити...

Уже тричі я приходжу до воріт Шамахану і повертаюсь назад...

А якщо я прийду і знову побачу у її очах страх...

Все досить Люциандр, ти некромант чи хто?!

— Командор, скільки часу вас не буде ?

До мене звернувся один з охоронців.

— Не можу точно сказати!

Сам не знаю.

І я минув ворота Шамахану, відкрив портал...і уже на своєму кладовищі.

До мене вийшла ображена хазяйка, та я не хотів тут затримуватись і виясняти причину, хоч і так здогадуюсь, що причина у моєму наказі не поширювати новини з Шамахану.



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись