Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Люциандр. 1

Я некромант, не першого покоління і навіть не десятого, часто дивлюся на наше генеалогічне дерево, усі некроманти. Усі маги смерті!

За легендою засновник мого роду обманув саму смерть, тим самим отримав знання, і дар магію смерті, яка передається з покоління в покоління. Ці знання не записуються, з ними народжуються, істинними некромантами також не стають, ними народжуються! Величезною і страшною, силою свого мертвого знання, володіє «чаклунська книга некромантів» з народження в всередині кожного з нас і потрібно лише правильно вміти відкривати її.

Некроманти займаються, воскресінням мертвих і прирученням померлих потойбічних істот. Однією з основних причин існування такої давньої науки є допомога переходу покійним людям у світ мертвих, не залишаючи наслідків свого перебування, охороняти кордон світу мертвих і живих, дбайливо захищаючи основу життя.

За деякими історіями некроманти самі є померлими й знову ожили тому, що їхні душі не прийняло пекло(брехня чистої води).

«Некромант» - це не класифікація мага, це не звання і не стиль життя, це спосіб бачення світу, образ думок, це Сутність. Некромант стоїть на межі між живим і мертвим і тому володіє деякою владою над тим і іншим.

Я останній у своєму роді чоловік, тому мати наполегливо знайомить мене із юними, бездарними некромантками.

Мене це так дратує, що скоро переберусь жити на цвинтар.

- Люциандр! Ти знову ночував на цвинтарі? Сподіваюся люди тебе не бачили? Не хочу нових пліток, на тебе і так дивляться косо.

Мій батько чистокровний некромант, мати також з некроманської династії, та практикує рідко.

- Я знаю правила! А думка людей, тим більше плітки, мене не цікавлять! Ми некроманти, тому дивно що тебе це хвилює!

Я не зупинявся, піднявся сходами до своєї кімнати, хочу занотувати результати нічного ритуалу. А потім лягти спати.

Ні, з мамою я не живу, я перебрався від батьків ще в 18, у старий замок, який дістався у спадок, тут не жили давно, але мені він одразу сподобався. У стилі некромантів, темний, великий(три поверхи) плюс величезний підвал, але що найбільше мені сподобалось це вид на цвинтар, як і самий цвинтар, старовинний, великий, біля лісу. А атмосфера на цвинтарі просто шикарна, при першому візиті мене одразу прийняли як свого. Замок, та це не те щоб замок, так, великий будинок у звичайному місті, усамітнений, розташований на великому пагорбі, а кругом жодних сусідів, ніхто не хоче жити так близько до лісу і цвинтаря.

Для всіх я Люциандр Федорів, 29 років, живу сам, дівчини не маю, із тутешніми спілкуюсь рідко, хоч вони й наполегливі, лізуть вічно, запрошують кудись, то на день міста, то вибори, то відкриття садочку. Навіщо мені туди ходити? Там же не має нежиті.

Ще приїжджає мама час від часу і торочить без перестанку про дочок знайомих, я злюся і ми сваримось.

На думці у мене зовсім інше, перемога в національній Некроманській  битві, а скорочено НБ. У ній беруть участь представники найсильніших, найдревніших некроманських родин. Я представляю свою вперше, бо НБ проходить раз на десять років, учасникам має виповнитись 30 років. А мені ось-ось стукне, і я хочу стати наймолодшим переможцем в історії, а ще втерти носа своєму лютому ворогові Андріану.

Умови битви, це підкорити покійного, а на слензі некромантів нежить, стати йому хазяїном, він має виконувати вказівки та боротись з іншою нежитю, переможе найсильніший. І це буду я.

До НБ залишилось 6 місяців, часу ще багато.

Я проспав цілий день, мама поїхала додому, це добре, порції нотаток я б не витримав.
Треба терміново завести собі подругу, правда де її знайти, найчастіше де я буваю це цвинтар. З нежиті когось вибрати чи що? А когось із тутешніх не варіант, вони інші, хоч ми живемо пліч-о-пліч, але різними світами, принципами, у нас різний світогляд. Я не ходжу на дискотеки в клуби. Та це не можливо і на фізичному плані, наша енергетика дуже важка, схожа на енергетику цвинтаря, смерті, тому люди біля нас хворіють, ми як енергетичні вампіри висмоктуємо їхні життєві сили.

Сьогодні зранку, як я повертався з цвинтаря, йшов похорон, свіжа могила, новий житель, треба піти глянути.

Коли зайшло сонце я направився по звивистій стежці до цвинтаря, біля входу привітався із невидимими для інших сторожами, зайшов, вклонився хазяїну і хазяйці, поставив на звичному місці для них дари, усе як люблять. Хазяїну сигару і віскі, хазяйці яблука. Подумки попросив провести до нової могили, вийшов із за дерева чорний котик і провів мене найкоротшою дорогою.

Спочатку я не зрозумів, що це на лавці таке, чи нежить якась, чи біс, чи що за чортівня. Впадало в очі щось біле, підійшов близько.

На лавці спала дівчина, молода, важко сказати скільки її, мабуть, двадцять, яскрава блондинка, не люблю блондинок, я ж некромант, люблю усе чорне. Біля неї була нежить, мабуть, батько.

Я подивився на фотографію свіжої могили, так, точно батько.

На дворі було холодно, скільки вона тут пробула? Невже ще з ранку сидить? Взяв руку, холодна як у нежиті. У мене запланований ритуал, і треба розпочинати, я потряс її, вона не реагувала.

Не можу я залишити її тут замерзати, взяв на руки й поніс до виходу. До мене вийшов хазяїн, не у подобі чорної собаки як переважно, а у нематеріалізованій формі, він як чорна димка, розмита постать чоловіка.

- Куди зібрався? Та ще й з дівчиною?

- На сьогодні Ваш трапеза завершена, вона ледь дихає, замерзла, віднесу до дому.

Нежить харчується емоціями, особливо страхом, смутком, відчаєм. Вони висмоктують з людини цю енергію, і чим яскравіші емоції тим більше після цвинтаря людина відчуватиме себе втомленою. Я звик до енергії цвинтаря, воно не викликає у мене емоцій, страху і тому подібне, а ще є захист. А от люди...

- Бери.

Щоб забрати щось із цвинтаря без наслідків потрібна згода хазяїна.
І я вийшов, дівчина була дуже легкою, але йти в гору все одно важко. Нарешті я добрався. Двері відчинив мій слуга, нежить, я поставив її на ліжко у сусідню кімнату, накрив двома ковдрами, зняв взуття, ноги холодні, розтер горілкою як і руки. І вийшов, хай спить.

Сьогоднішня робота зірвана, місяць уже високо, час втрачений.
                             * * *
Ранок, я зайшов до незнайомки, яка досі спала, у кімнаті будо світло тому я міг її роздивитись. Засмагла шкіра, багато часу проводить на сонці, не те що я, пухкі губи, гарна шкіра. Цікаво які очі? Вона так нічого, тільки це біле волосся...

- Ви хто?

- Не лякайтесь, я знайшов вас на цвинтарі, ви замерзали, приніс до себе. Ви тутешня?

Вона дивилась на мене переляканими голубими очима, ще й очі голубі, світлі.

- Майже, ми не давно перебрались сюди з батьком і сестрою.

- Раз тобі краще, можеш іти до дому!

Не бачу причин, щоб вона тут затримувалась.

Я вийшов і направився до підвалу, маю закінчити дещо...

Я працював собі спокійно, поки мене не потурбувала моя нежить, по жестикуляції я зрозумів що гостя пішла, що очікувано, я сам попросив. Тоді в чому справа? Я вийшов на двір щоб подивитись, на дорозі в селище її не було, тоді я обійшов будинок, щоб подивитися у сторону цвинтаря. Чого вона знову туди пішла? Вона ледве ногами перебирає....



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись