Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Підвал.6

У машині ми не розмовляли, Адель заснула, я віднесла її у "свою" кімнату.

Спустилась щоб приготувати, скоріш за все ранню вечерю. Але спершу треба поговорити де з ким.

Де його шукати? Зайшла у його кімнату, чорна постіль, чорні штори, закриті наглухо, щось з цим хлопцем явно не так, але він не вампір, бо на сонці був і нічого, не спалахнув)

- Що тут робиш?

Я налякалась, він безшумно вийшов з ванни, і стояв перед мною майже голий, на стегнах був тільки рушник, також чорний. Я відкрила рота, і безсовісно розглядала Люциандра, він не був засмаглим качком, та все одно у гарній формі, високий з широкими плечями й плоским животом.

- Ну!

- Як ти посмів так безтактно розповісти усе Адель?!

- Ти, мабуть, забулась, і хотіла сказати дякую!?

- Що? Я вдячна що ти допоміг забрати Адель! Справді! Правда не розумію як, а твої очі?

- Сподобались?

- Ти зробив це не просто так, тому, якої вдячності чекаєш?

- Так, добре що пам'ятаєш!

Він підійшов до столу, взяв книгу, подав мені.

- Прочитаєш! А тепер іди!

Холодний наказ.

- Я не закінчила! Попереджаю, щоб ти більше не смів...

Вона мене розізлила, погрожує у моєму домі. Я не стримався і притиснув її до стіни, хай на кінець зрозуміє хто я, а хто вона.

- Тепер попереджаю я, не зли мене, я цього не люблю...

- Пусти!

- А то що, закричиш? Зрозумій уже на кінець, де ти знаходився і з ким, і не провокуй мене.

Я вибігла як ошпарена, він боляче мене притиснув до стіни, на плечі залишаться синяки, забігла у кухню, знову сльози, як мені не вистачає батька, який захистить.

Адель була засмучена, мало їла, мало говорила, треба якось її розрухати.

На Люциандра я не хотіла дивитись, неприємно, після випадку у його кімнаті, він нічого не говорив, після вечері одразу кудись пішов.

Я мила посуд, як почула крик Адель, тарілка що була у моїх руках із шумом розбилась об підлогу, крик лунав із підвалу, і я кулею побігла туди.

Побачила Адель, яка стояла перед відчиненими дверима і голосно кричала, я підбігла, вхопила її на руки, і побачила причину її крику...У підвальному приміщенні лежав труп, точніше те що від нього залишилось, кістки, тільки де-не-де залишились невеличкі ділянки гнилої шкіри. Мене ледь не знудило, і страх був просто матеріальний, я дивом не закричала разом з Адель.

Уже в нашій кімнаті, коли я зачинила двері, і після істерики сестри, я переконала її, що це не справжній скелет, це прикраса на Хейловім.

Коли Адель заснула я дивилась у стелю і не знала що робити. У нього нелюдські чорні очі(коли він сердиться, крім випадку у дитячому будинку, там він не сердився, а управляв Любов Ігорівною), у підвалі труп, він, мабуть, знову пішов на цвинтар, а ще хоче щоб я взяла участь у ритуалі. У що я вплуталась? Що робити, куди тікати? Я не можу знаходитись в одному домі з трупом. Погляд упав на книгу, я взяла її у руки " Ритуальна некромантія", я погортала, почала читати, чим більше я читала, тим страшніше ставало, та куди дальше, Адель труп знайшла..

Було уже пізно, не знаю скільки часу я читала.

Як він відчинив зачинені двері моєї кімнати. Як?

- Іди сюди.

І я пішла з книгою в руках, хоть якась зброя. Ми зайшли у його кімнату.

- Я заборонив спускатися у підвал! Навіщо Адель туди пішла?

- Вона маленька, не розуміє добре!

- То треба було дивитися за нею!

- Що у тебе робить труп?

- Я дав тобі книгу, там усі відповіді!

- Ти хоч сказати, що ти некромант?! Це, це..

- Так, я некромант! Свої словесні висновки залиш при собі! І я не жартую, і при своєму розумі. Не віриш?

Як можна у таке повірити?

- Ходи за мною!

Я стою, і не наважуюсь.

- Не бійся, ти мені потрібна, тому у безпеці!

Дуже переконливо... Та я йду, сперечатися, не слухатись, також страшно. Не думала, що я така боягузка, все вважала що смілива...

Ми спустились у підвал, я так і зняла, що неодмінно буде підвал. Зайшли у те саме приміщення з трупом. Він підійшов до трупа впритул, заплющив очі, і почав щось шепотіти. І труп піднявся на ноги чи кістки, а я упала.

(Люциандр)Вона відключилась, як можна бути настільки слабохарактерною і переляканою, подумаєш нежить, і це ще зовсім не страшна. Я підійшов до Соль і ударив кілька раз по щоках, щоб прийшла до тями.

- Припини боятись, бо закрию на ніч вас у двох, щоб ти привикла.

Я відкрила очі й зустріла чорний погляд Люциандра, що він від мене хоче, навіщо це все розказує, показує, навіщо?

- Навіщо мені привикати?

Мені було так важко зараз стримуватись, серце билося як божевільне, і від страху, і від цієї ситуації, у якій я загрузла як у болоті...

- Ти станеш моїм провідником, і поїдеш зі мною на НБ, розшифровую тільки раз, НБ- це Некроманська Битва. А там буде багато нежиті, тому тобі краще привикнути!

- Ні, ні...

Я жестом пальців поклав спати нежить, підняв на руки Соль і відніс на кухню, посадив на крісло. Закип’ятив воду, насипав у заварник заспокійливі трави, залив кип’ятком. Коли чай настоявся налив повну кружку Соль.

- Пий, допоможе заспокоїтись. Я розумію ти знервована, налякана...Хоча, ні, не розумію. Я народився у сім'ї некромантів, і нежить для мене це те саме що кіт, пес.

- А я народилась у сім'ї людей, де труп після смерті не ходить, це не можливо і дуже страшно... Ти людина?

- Так!

- Раджу тобі швидко привикнути! Скоро ми почнемо підготовку до ритуалу. Адель краще буде жити окремо, для уникнення подібних інцидентів!

- Ти хоч перетворити мене на труп?- він засміявся.

- Ні, навіщо мені труп, на цвинтарі їх безліч. І кажи нежить, бо труп якось, навіть мені ріже вухо!

- Я не хочу щоб Адель жила окремо, я буду хвилюватись...

- Є два варіанти, Аделаїда повертається у дитячий будинок, а ти ідеш своєю дорогою і забуваєш усе що бачила, або Адель буде жити окремо з нянею, а ти допоможеш мені, а потім повернешся до сестри.

Мені страшні обидва варіанти, це узагалі не варіанти! Це знущання якесь! Відправити Адель у дитячий будинок я не можу. Їй і так досталося..

- Дай слово що з Адель нічого не трапиться!

- Даю слово!

- Я допоможу тобі... А скільки це займе часу?

- Багато запитань, ще не відомо чи ти підійдеш! Тримай, це тобі!

Він простяг мені ланцюжок з дивним, непривабливим, страшним медальйоном.

- Що це?

Її вираз був не забутній, вона що, подумала що це подарунок? Я некромант, та смак у мене є, і такий страшний медальйон я б не дарував.

- Захисний амулет! Спеціально зробив для тебе.

- Навіщо?

- Ти книжку уважно читала? Некромант, маг смерті, на людину моя енергетика згубно впливає. Сподіваюся амулет допоможе..

- Ти не впевнений?

- Так, я не впевнений, це експериментальний варіант. Я з'єднав докупи оберіг і амулет, і ось що вийшло. Некроманти не дуже переймаються захистом людей, тому...

- Дякую..

Мабуть, .. Ато якось, навіть не знаю що сказати... Він зробив амулет бо хвилюється за мене, чи то я також експеримент, і він хвилюється не за мене, а за провідника?

Чай воістину чудотворний, я давно не відчувала себе такою спокійною, врівноваженою. І давно так добре не спала, особливо враховуючи обставини.



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись