Я повернусь

Розмір шрифту: - +

2

Як тут холодно! Колючий білий пух, діставшись до відкритих ділянок шкіри, перетворювався на воду і забирав те тепло, яке генерував мій організм.

Вдень люто сяяло сонце. Очі сльозилися і мало що можна було розгледіти. А вночі розумна раса аборигенів майже не показувалася на вулицю. Словом, на Землі мало не всі провадили денний спосіб життя. Можна було підбігти до їхнього житла - з настанням темряви вони ще певний час були активні вдома, але багато взнати про них не виходило.

Я вже у перші дні зробив про цю расу попередні висновки... Вони досить зманіжені, фізичну активність сповідують одиниці. В основному - такі собі пузатенькі, з мордочкою, на якій немає нічого видатного - ні великих очей, ні шикарного носа, ні вух, ні якої нормальної щелепи...

Пересуваються за допомогою різноманітних засобів. Взимку носять всіляке утеплення. Люблять спокій, калорійну їжу.

Часто гуртуються у чималих за розміром поселеннях.

Вони неготові до війни. Але постійно десь воюють. Я бачив багато скалічених аборигенів - більше, ніж можна було б пояснити випадковістю. Я оцінив одяг, за допомогою якого ударні вояки намагалися заховатися від супротивників. Від нас так просто заховатися б не вийшло, але в них, схоже, значно гірший зір.

Наш світ їм би, мабуть, сподобався. У нас тепло.

А тут... Я третій день тремчу. Я знайшов неподалік поселення чийсь закинутий барліг - вже й запах попереднього господаря вивітрився. Нагріб у нього хмизу, сухого листя. І вдень якось там можна погрітися. Та з першими сутінками мусив іти в мороз.

Сьогодні спробую роздобути собі яких місцевих харчів. Намітив для цього симпатичну хатинку на околиці села. Харчі тут зберігають або в спеціальних ямах, або в клітках - прямо у живому вигляді! Я обережно непомітною сірою тінню ковзнув від лісу до дороги - на розчищеному шляху не буде видно слідів і ніхто не прийде до мене у барліг.

Обережно підкрався до помешкання й назустріч мені кинувся агресивний кудлатий цуцик. Він не дотягувався до мене, бо був привʼязаний. Я відчував хвилі люті і безсилої ненависті, які линули від нього до мене разом з шаленим лементом. Обережно рухаюся в обхід сторожа, доходжу до клітки, беру одненького пухнастого красунчика за вуха й вже мав би так само спритно дати драла, та цуцик необачно відірвався й кинувся мені до ніг. Ох, вибач, дурнику, але навіть маленька рана для мене - то небезпека, хтозна, що туди потрапить. Між твоїм життям і своїм я обираю своє... І собачка, якому я намертво затис горлянку, вже навіть не гарчить, та куди там - скавчати не може... А я розчинився в нічній темряві, наче мене там ніколи й не було.



Бабка Лєнка

Відредаговано: 01.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись