Я знаю, що скоро помру

Розмір шрифту: - +

***

Я знаю, що скоро помру. Не можу сказати, коли, але дуже скоро. Я відчуваю, як моє тіло покидає життя, як з кожним рухом, кожним подихом я стаю слабкішим. Я відчуваю, як помирає кожна клітина мого тіла, як повільно гине мій дух. Від мене смердить смертю, смердить мертвечиною. Я - помру.

Мене долає страх і відчай. Я повинен відчувати полегшення, але мені страшно. Я - помру. Я скоро помру… Моє тіло покладуть у ящик, його опустять в могилу і вкриють землею. Підуть дощі, я почну гнити, почне гнити деревина моєї труни, вона проломиться під вагою мокрої землі, придавить мене гнилого, і черви почнуть точити моє тіло... Я перетворюся на порох. Кістки мої спочатку пожовтіють, потім - побіліють, а потім і зовсім зогниють. Навіть кістки мої зогниють! Тоді мене зовсім не стане. Я перетворюся на добриво, на грунт і глину... Я скоро помру.

Хоча, я самотній. Коли я помру, мене не буде кому поховати. Я боюся, що мене не поховають, а просто зариють на метровій глибині у дворі мого ж будинку, або, ще гірше, викинуть десь у лісі, і моє старече тіло подеруть вовки.

Я здоровий на свої роки, але скоро помру. Я відчуваю наближення кінця, як кішки відчувають грозу. Я чекаю на смерть. Он, там, за невисоким білим парканом, я бачу чорний силует з косою, що незабаром скосить сухі трави моєї старості. Я стою на ганку і махаю їй рукою. Я поважаю цю одвічну слугу життя і тремчу від страху перед її величчю і всемогутністю.

Я старий і скоро помру. Якщо мене і надумають ховати, то кинуть в загальну могилу із тими нещасними з дому пристарілих. А я не хочу бути похованим в загальній могилі! Я не хочу, щоб моя плоть була змішана з іншою плоттю, я не хочу ділити свій простір з іншими мерцями. Я хочу бути таким же господарем у своїй могилі, яким є в своєму будинку.

Я знаю, що зроблю! Я організую собі могилу в саду. Так, в саду! Між старою грушою, посадженою мною ще сорок років тому, і кущами малини, які вирощувала моя кохана дружина. Після її смерті малина здичавіла і розрослася мало не на пів саду. Так і моя могила колись покриється малиновими кущами, коріння груші проросте крізь мої груди, моєю плоттю коли-небудь налиються грушеві гілки, листя, соковиті жовті груші. Мене не стане. Я розчинюсь у всьому, що існує. Мій прах наситить землю. І це буде скоро. Це стане вінцем смерті, вінцем небуття.

Викопати могилу потрібно якомога швидше. Потрібно встигнути до смерті! Але про мій план ніхто не повинен знати. Ні-хто. А якщо подумають, що я когось вбив і хочу приховати сліди злочину? Вихід є: буду працювати вночі. Почну сьогодні ж, по заході.



Анна Шевченко

Відредаговано: 29.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись