Яблука з сусідського саду

Розмір шрифту: - +

Яблука з сусідського саду

   Якби хтось запитав у Ліди Василівни, що заважає їй бути щасливою, вона б відповіла не вагаючись: сусіди. Майже з усією вулицею ця літня жінка перебувала у стані ворожнечі, яка то розгоралася в активні бойові дії, то переходила на позиції "холодної війни". Сусідські жінки вже звикли до цього і навіть були задоволені, що мають спільного ворога, є про кого попліткувати час від часу. А Ліда Василівна охоче зачіпала то одну, то іншу: та сіно везла і розсипала трохи біля її двору, інша роззявила рота й не помітила, як її корова вхопила кукурудзяне стебло з городу Ліди Василівни, а ще одна перейшла їй дорогу з порожніми відрами...

   Був би тільки час та бажання, а привід для сварки завжди знайдеться! Часу в Ліди Василівни було багато. Вона жила самотиною, син десь подався на заробітки до Росії, та там і оселився, чоловіка давно поховала... Господарства не тримала - так, тинялося подвір'ям  декілька курей та облізлий кіт терся об хазяйчині ноги, взуті у теплі валянки, якими обережно, спираючись на ціпок, вона пересувалася по двору. Улюбленим заняттям Ліди Василівни було відпочивати на лавці біля воріт і стежити за всім, що відбувається на їхній тихій вулиці. А ще вона любила писати скарги. Найбільше скарг випадало на долю нових сусідів, які придбали хату по праву руку від обійстя Ліди Василівни. Раніше там жила така ж стара бабуся, як і вона - із цією жінкою Ліда Василівна теж часом сварилася, але не так часто, як з молодшими сусідками, а іноді вони навіть разом сиділи на лавці і розмовляли про життя. Тож коли вона померла, Ліда Василівна засмутилась, ніби втратила останнього союзника у своїй війні.

  Тепер поруч жила родина, котра складалася з молодих чоловіка й жінки, їхньої дитини та жінчиної матері. Ліда Василівна не відразу розпочала "бойові дії" - деякий час тільки придивлялася до нових сусідів з-за тину, роздумуючи, з чого почати. І така нагода незабаром випала. На подвір'ї Ліди Василівни росла стара вишня-шпанка, яка розкидала своє гілля на всі боки, так що й за сусідський паркан звисала одна чимала гілка, густо всипана червоними ягодами. Ліда Василівна ті вишні й не обривала, окрім найнижчих гілок, бо куди їй, старій, на драбину пнутися...І так ті вишні висіли цілісеньке літо, повільно сохли на гілках, приваблюючи до себе птахів. Сусідський хлопчина, проходячи повз її двір, так і пас очима це вишневе роздолля. І от якось не витримав. Простягнув руку через паркан, нахилив гілку, яка звисала на їхній бік, і крадькома зірвав кілька ягід. Тут уже Ліда Василівна відвела душу, зіпершись на паркан і лаючи малого, на чім світ стоїть.  Вона намагалася кричати якомога голосніше, щоб почули його батьки, а то й уся вулиця. Збентежена мати вийшла з будинку, вибачилась, вислухала кілька прокльонів на свою адресу ( а в цьому Ліді Василівні не було рівних!), і швидко потягла малого геть. Більше він не наближався не тільки до вишні, але й взагалі до паркану.

  Та Ліда Василівна незабаром знайшла новий привід для сварки. В кінці їхніх городів був ставок, а біля ставка невеличка зелена левада. Жителі вулиці за неписаними законами косили траву кожен навпроти свого городу, але чіткої межі не проводили, адже цей берег фактично був власністю громади. Ліда Василівна трави не косила. На ділянці  за її городом піднімалася розкішна зелень, на яку, втім, ніхто не наважувався спокушатися, як і на її вишні. Ніхто з тих, хто знав характер господині. А от сусідські гуси не знали... Того дня їх пас у березі хлопчик, але він десь відбіг на хвилину, і гуси подалися на привабливу сусідчину пашу. Тут їх застала Ліда Василівна. Сама не своя від люті, вона пожбурила свій ціпок у "зловмисників", і от найбільший гусак, тягнучи підбиту ногу, пошкандибав додому.

  Ліда Василівна, підібравши ціпка, рушила до сусідів - хай знають, що вона про них думає! Але тут найшла коса на камінь - бабуся малого, побачивши, що сталося з її улюбленцем-гусаком, теж не змовчала. До неї приєдналася дочка, а зять стояв збоку і курив, похмуро споглядаючи сцену сварки. 

  Ліда Василівна повернулася додому потішена і, перебуваючи в особливому натхненні, написала скаргу до районної ради, що сусід незаконно побудував гараж. Що конкретно розуміти під словом "незаконно", вона й сама ще не вирішила. Та новий гараж викликав роздратування: за які такі гроші будуються? Тішилася думкою, що сусідів викличуть у район, будуть розбиратися, а як пощастить, то комісія й сюди приїде, її розпитає. Вже ж вона їм розповість, і не тільки про цих сусідів, а й про всіх, хто її, бідну стару жінку, зобижає...

  Комісія приїхала й поїхала, тоді приїздили з газети, бо Ліда Василівна й туди написала. Заходили й до неї кореспонденти, і вже їм вона розповіла все, що могла. 

  Але нічого не змінилося. Тільки нові сусіди перестали з нею вітатись. Проходячи повз лавку, на якій поважно сиділа Ліда Василівна, дивилися ніби крізь неї, і на жодні її закиди не реагували. "Це вже щось замислили", - тривожилась Ліда Василівна.

  Настала зима. Вона того року видалася примхливою - то сніг, то відлига, так що Ліда Василівна майже увесь час сиділа в хаті. Тільки іноді ходила до магазину по хліб, бо не знайшлося навкруги жодної доброї людини, яку можна було б попросити - купіть старенькій ту нещасну хлібину. "Отакі вони, вражі сусіди", - звично думала, виходячи на поріг і озираючись на всі боки ( через голі крони дерев уся вулиця як на долоні). Переступила ціпком через намерзлу сходинку, примірилася ногою - і відчула, що втрачає рівновагу. За мить вона безпомічно лежала на землі, навіть не пробуючи підвестися. "Отут і смерть моя прийшла", - подумала і заплющила очі.

  Сусід перший побачив, що стара лежить непорушно посеред двору. Як рубав дрова, так із сокирою і побіг до неї. Ліда Василівна, уся зіщулившись, дивилася, як він наближається.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 09.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись