Як скажеш, любий

Розмір шрифту: - +

Глава 6

Розплющивши очі на мить злякалася. Чи не зрозуміла де я. А згадавши спочатку розлютилася, а потім подумки потерла ручки, смакуючи реакцію колишнього.

Довго в ліжку не ніжилася, судячи з усього Гліб такий же дитина, як і Стас, а значить пора бігти готувати сніданок. І звичайно ж, в першу чергу подбати про себе.

Після всіх своїх процедур вирушила на кухню. Гліб говорив, що до нього приходить домробітниця два рази на тиждень, тому від голоду не помре, але свіжа їжа - це свіжа їжа. Її контейнерами й каструльками не заміниш.

Кухня радувала своїми розмірами та зонами. Тут рай для господині все, що можна побажати є на цій кухні. На підвіконні стояли кашпо з живими квітами, я навіть листочки помацала. Не вірилося, що в будинку у чоловіка будуть справжні живі квіти.

Чесно відкривала холодильник з побоюванням. Даремно. Він мене порадував великою кількістю фруктів, овочів і молочки. Ну що ж Гліб стежить за своїм здоров'ям. Сьогодні порадую себе вівсяним смузі з хурмою.

А для Гліба приготувала омлет з овочами й чай. Задоволена собою сіла за стіл і стала їсти маленькою кавовою ложечкою. Без звичного ритуалу якось було не звично.

- Це щоб не зіпсувати форму губ? - сарказм просяк кожне слово.

- І для цього теж, - швидко оглянула свого начальника. В цілому не погано темно-сірий костюм біла сорочка і сіра краватка. Світло-русяве волосся акуратно укладене. - Сідай я тобі сніданок приготувала. А у тебе зеленої сорочки немає?

- Цікаво, - він сів за стіл підперши рукою щоку. - А чому кашки немає?

- Ти їж кашу на сніданок? - звичним жестом потягнулася до сумки. Одвернула руку, тут немає для неї місця.

- Я багато чого їм, але щось я не пригадую щоб просив про це, - відсунув тарілку від себе.

- І що? Я не можу приготувати сніданок? - зачепив, звичайно, але загострювати увагу не буду.

- Собі можеш. А для мене робиш те, про що прошу.

- Чи є зелена сорочка?

У відповідь Гліб примружився став з-за столу і дістав з холодильника йогурт. Чи не сідаючи за стіл спустошив пляшку в три ковтки. Задоволено посміхнувся побачивши моє здивування на обличчі. Так само мовчки підійшов до столу і з силою поставив пляшку переді мною. Вийшов.

Ось ще одне підтвердження того, що він дитина. Ну правда, не хочеш так і скажи, навіщо ці показові виступи?

Махнула рукою на його тарганів, хто знає скільки мені з ними жити, краще побережу нерви. Продовжила свій сніданок.

- Ти знущаєшся? - широким кроком чи не влетів на кухню. - Ти їси двісті п'ятдесят мілілітрів вже двадцять хвилин! Скільки можна? А на роботу хто піде?

- Ти ж не сказав о котрій треба бути готовою, - спокійно знизала плечима. Стасик теж закочував істерики на рівному місці. Не розумію я цих сплесків.

- А ти не запитала, - не вистачало показати на мене пальця для повноти картини.

- О котрій я маю бути готовою?

- Двадцять хвилин тому, - він ледь не гарчав.

- Мій робочий день починається з сьомої ранку?

- Він у тебе починається тоді, коли я скажу, - кивнула, погоджуючись з ним. Він говорив про ненормований робочий день.

Повільно доїла останню ложечку смузі, також повільно пройшла до мийки й помила за собою стакан.

Чорт, я пам'ятаю, що від моєї поведінки багато що залежить, але це ж цирк.

Стоп, Марта, не факт. Я не знаю, що у нього зараз відбувається, може проблеми на роботі або сьогодні у нього важливий день. Ось він і психує на рівному місці.

- Я готова, - посміхнулася настільки доброзичливо, наскільки змогла.

- Поїхали. До речі, а ти чому в тій самій сукні? Нічого пристойного не виявилося?

- Це найпристойніша сукня, - подумки додала, що і єдина. Сподіваюся, що це явище тимчасове і ввечері з'явиться трохи більше різноманітності.

По дорозі в ресторан ми мовчали. Та й про що нам говорити? Сніданок не задався, про сорочку промовчав. Ось даремно він так, я ж як краще хотіла. До його світло-горіхових очей зелений колір був би чудовий.

У ресторан ми приїхали на початку дев'ятої. Гліб з усіма вітався, з кимось перекидався кількома фразами. Увійшовши в коридор нарешті дізналася таємний задум такого розташування кабінету Гліба.

Ми заходили в кожні двері віталися, Гліб представляв мене як особисту помічницю, а заодно дізнавався, що відбувається в кожному відділі. На мене особливо уваги ніхто не звертав, просто кивали та перемикатися на начальство.

- Марта, запам'ятовуй, щоранку мені потрібен зведений звіт по кожному відділу. Рівно о десятій годині він у мене на столі, - штовхнув двері в приймальню. - Оленько, доброго ранку, сонечко. Знайомся це Марта моя особиста помічниця. Розвантажимо тебе трошки, радість моя.

- Глібе Сергійовичу, - довгонога блондинка розпливлася в такій посмішці, що у мене вилиці звело. - Ваша кава буде за дві хвилини.

- Розумниця, - простежив за її дефіле до кави машині, а після повернувся до мене додав. - Вчися Марто, як треба. А це твій стіл.

Подивившись куди він показав здивувалася. Треба ж, ще вчора тут не було другого столу. Це я точно пам'ятаю. А тепер стоїть і радує чистотою й новеньким комп'ютером. Мило.

- Сьогодні даю тобі можливість з усім познайомитися, звикнути. У комп'ютері є все необхідне. Після обіду поїдеш зі мною на зустріч. Телефон тримай включеним і пошту теж.

Не чекаючи відповіді зайшов до себе. Ураган. Ну що ж день на ознайомлення - це чудово. Я очікувала, що відразу закидає завданнями, а я не буду знати, що і де брати.

- Привіт, - відкрито посміхнулася своїй колезі. Мила дівчина на вигляд років двадцяти трьох навряд чи старше з модною стрижкою боб.

- Ага, і тобі не хворіти, - і куди тільки поділася мила дівчинка. Кинувши на мене зневажливий погляд понесла начальству кави.

Знизала плечима, зрештою мені від неї нічого не треба. Подружками не станемо і нічого страшного, з такою і ворогів не треба.



Элен Чар

Відредаговано: 27.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись