Як скажеш, любий

Розмір шрифту: - +

Глава 14

Минув тиждень

 

- І чим порадуєш, сонце? - Гліб після наради зло стискав кулаки.

- Не впевнена, що порадую, - поклала перед ним теку. - Сам дивись.

П'ять хвилин в кабінеті було чутно лише шелест сторінок. А потім Гліб вибухнув... тихо. Вирвав сторінки з теки й відчайдушно кришив, лаючись зловісно пошепки.

Не знаю, може і треба було його якось підготувати до такого, але я навіть уявити не могла такої реакції. Все що можна зараз зробити чекати, коли він заспокоїться.

- Гаразд. Твої пропозиції? - розстебнув три ґудзики на сорочці, відкинувся на спинку крісла і заплющив очі.

- Влаштовувати облаву.

- Тобто?

- Розумієш, якщо ми будемо по одному виловлювати, то поки розбираємося з одним - інші притихнуть і підуть на дно або вигадають ще більш хитру схему.

- Зрозуміти не можу, як це повз пройшло, - сильно стиснув віскі розплющив очі, накрив мене хвилею відчаю і болю.

Я його розуміла, стільки років і сил вкласти в справу, створити для співробітників райські умови роботи та оплати. А у відповідь отримати чорну невдячність.

- Глібе, у тебе крім ресторану інших справ повно. Та й ти сам бачиш на скільки тонко й організовано спрацьовано. У відкриту ти нічого не знайдеш. Ось мій план розв'язання проблеми, - поклала другу теку на стіл.

Знову тиша і вона лякала. Відверто кажучи, я довго розмірковувала над вирішенням і не впевнена, що воно ідеально, тому так важливо якнайшвидше почути вердикт начальства.

Гліб не поспішав знову і знову перечитував, тер лоб і стукав довгими пальцями по губах і підборіддю.

- Може ти й права. Чорт. Треба все звести в один день, а це вже складніше, сама розумієш.

- Розумію. Але Глібе, навіть, якщо не вийде ти завжди можеш просто звільнити людину.

- Марто, я не хочу просто звільнити, я хочу розчавити, щоб це сміття не отруював життя іншим.

- Використовуй сарафанне радіо.

- Сонце, це добре, як реклама, але як попередження може спрацювати у зворотний бік. Всі хочуть доказів, а не домислів. Це бізнес, кнопка.

- Не називай мене так! - аж підскочила від гніву й обурення. - Я нормальна!

- А коли я говорив протилежне? - його бавила моя злість і це дратувало ще більше. - Але погодься проти мене ти дрібна.

- Але я і не чоловік щоб бути під два метри зросту!

- Це складно не помітити. Так гаразд, зупинимося на тому, що ти найгарніша у світі, а я твій герой.

- Пф, - фиркнула і сіла назад на стілець. - Ти надто багато думаєш про себе. Що робитимеш з рестораном?

- А що тут робити, почнемо підводити все до одного дня, і водночас збирати потрібних людей. Гадаю, за тиждень впораюся. І так, Марто, готуйся ми їдемо на фестиваль рестораторів та готельєрів.

- Коли?

- Та ось з дев'ятого по п'ятнадцяте березня. Так що замовляй квитки, готель на нас з тобою і Джуліано.

- А я тобі навіщо?

- За нащом, Марто. Якщо пам'ятаєш, ти моя особиста помічниця, отже відповідай.

- А може ти Оленьку візьмеш?

- Мені її й тут вистачає. Чи не сперечайся, а то штраф призначу. Отже, Джуліано номер окремий, а нам один на двох. Хочу тебе поруч бачити.

- А може вам з Джуліано один на двох, а мені окремий?

- Все може, але не цього разу. Все йди працюй. І ще дізнайся список всіх учасників. А з нашими партнерами поспілкуйся особисто мені треба знати чи будуть там і хто саме. І підбери з нових кілька перспективних для тісної співпраці.

- Добре, - встала і поспішила на вихід.

- І так, сьогодні поїдемо за покупками тобі для фестивалю, поміркуй, що тобі треба.

- Добре, - вийшла тихо причинивши за собою двері.

З квитками та номерами проблем не виникло. Бухгалтерія на подив чи не миттєво все сплатила. А ось Оленька...

- Ти, чому він бере тебе, а не мене? - довгий ніготь ледь не виколов мені очей, добре, що встигла відхилити голову.

- Дівчинка, ти хто така, щоб я перед тобою звітувала? - довелося встати, щоб не дивитися на неї знизу-вгору.

- Гліб завжди мене брав! І ми чудово проводили час!

- Може не так і чудово, якщо він не хоче повторити? - підняла брову чекаючи її реакції.

- Хто б говорив, - вона презирливо скривила губи. - Це тебе викинули на вулицю як кошеня без копійки, а не мене. Що вважала ніхто не дізнається велику Марту Максимівну?

- Велику? - ні я не розраховувала на це, і зізнаюся, гадала, що мене впізнають раніше. Все ж таки такий скандал зі Стасом вийшов.

- Звичайно, про тебе тільки глухий у нас не чув. Але навіть уявити ніхто не міг, що ти сюди припрешся!

- Я щось не зрозумію, то я велика, то приперлася. Ти якось більш виразно виражай свої думки.

- А у неї їх немає, щоб висловлювати, так, Оленько? - злий Гліб стояв у дверях спопеляючи секретаря поглядом.

- Ой, Глібе Сергійовичу, я можу вам чимось допомогти?

- Так, стули пельку та займися своєю роботою, - від жорсткого і холодного голосу я і сама сіла на місце. Ноги не витримали. - На скільки я пам'ятаю не замінних у нас не буває.

- Вибачте, Глібе Сергійовичу, - пропищав на одному диханні дівчина за секунду опинилася на своєму місці, і вся заглибилася в монітор.

- Марто, а ти не в курсі у Гектора номер не змінювався?

- Ні, а щось трапилося? - серце пропустило удар.

- Та просто додзвонитися не можу «Абонент поза зоною». Для такої людини це дивно.

- Стривай, я зараз все дізнаюся, - намагаючись не панікувати завчасно набрала особистий номер, який був чи у п'яти чоловік. Як він любив говорити: «Обраних». Довгі гудки стискали серце. - Алло, Гекторе...

- Ні, - сухий голос дівчини боляче дряпав груди. - Гектор Аристархович зараз не може підійти. Він спить.

- А ви хто? Що трапилося? Де Гектор?



Элен Чар

Відредаговано: 27.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись