Як скажеш, любий

Розмір шрифту: - +

Глава 15

- Що? Ні, звичайно, ні, Марто, - здивовано відчинив очі, а потім погладив мене немов дитину. - Звідки у тебе такі думки?

- А що я маю думати? - ну правда, спочатку Стас мене виганяє, потім я зливаю інформацію конкуренту. На тому тижні Стас ледь не зламав мені ключиці, а сьогодні дізнаюся, що мій наставник у лікарні. Невже я маю подумати про рожевих слоненят?

- Те, що я вже старий і роки беруть своє, - легкий смуток майнув у його теплих очах.

- Дурниці. Тобі ще жити й жити, - і нехай він в чомусь має рацію, але я не хочу визнавати це. Такі люди мають жити довго і щасливо.

- Нехай так, - поплескав мене по руці, злегка дряпаючи шкіру, але для мене зараз це було немов ласкавий дотик пір'їнки. - Марто, почуй мене, дівчинко. Зупинись.

- Гекторе, але як так? - стрімко схопилася схвильовано пройшлася по палаті. Я відчайдушно не розуміла його. - Ти ж сам мені показував слабкі місця, і коли я хотіла їх закрити не дав це зробити.

- Час іде і все змінюється, - спокійний впевнений голос повернув мене на підлогу до нього ближче. Поки я ходила Гліб поставив стілець, але я не хочу так - це занадто далеко. - Я розумію твій біль, але і зараз це не вихід. Ти станеш такою ж, як і він, а через час не зможеш себе пробачити.

- Гекторе, ти щось знаєш? - якби це сказав хтось інший пропустила б повз вуха, але цей чоловік не той, хто просто так каже.

- Я багато чого знаю, - лукава посмішка торкнула його губи й очі. От же ж старий лис. Інтриган. Погано одне, якщо він вирішить не говорити, то нічим не пройняти та не вивудити інформацію. Заплутає так, що забудеш своє ім'я.

- Що трапилося? Чому я не пробачу себе? Та й що мені вибачати? - хоча б спробую з'ясувати справжню причину.

- Дівчинко моя, ти ж добра і ніжна. Згадай про співчуття.

- Після того як він мене вигнав без нічого? Гекторе, та він мені замість одягу знаєш, що поклав у валізу? Шматок ДСП! У мене в голові не вкладається як можна бути таким... таким...

- Хоч я і не знав цього, проте прошу тебе зупиниться, - невдоволено стиснув губи. Але вперто дивився мені в очі. - Не губи себе. Стас злиться, шукає шляхи як підкопати під Гліба, який тебе захистив. І ми з тобою чудово знаємо, що знайде слабке місце.

- Я уважно вивчаю що в ресторані робиться і куди можна непомітно вдарити, щоб усе розвалилося, - взагалі давно хотіла йому зателефонувати та обговорити це. Але ось час минув, Гектор у лікарні, а я так і не зателефонувала йому.

- Справа не в цьому, - він відмахнувся від моїх слів немов від набридливої ​​мошки. - Навіть, якщо не знайде або у нього не вийде завдати істотної шкоди, то залишаєшся ти.

- А що я? Він нічого не зможе довести, - весь слив роблю не безпосередньо Ковалю, впевнена він навіть не має жодного уявлення хто його так радує.

- Правильно, - значить я розумниця й уроки цього лиса непогано засвоїла. Якщо вже шукачі Гліба не знайшли, то Коваль точно не зможе. - А ти впевнена, що йому потрібні докази? Не забувай, що ти лише слабка жінка, яка нічого не зможе протиставити силі чоловіка.

- Гекторе, ти, про що? - то, що проти сили мені поставити нічого - факт. І в цьому змогла переконатися не так давно. Але невже Гектор гадає, що Стас буде бруднити руки?

- Про те, що Стас в будь-який момент може втомитися і розв'яже проблему вивівши тебе з гри, - жорсткий голос сталлю врізався в голову і серце. Але я вперто підняла голову вище не даючи себе залякати.

- Гадаєш він на таке піде? - дурниці звичайно, ця дитина занадто безхребетний щоб зважитися на це.

- Марто, дівчинка, я так намагався тебе захистити від всього бруду, - знову ласкаво погладив по голові, а я не витримала і перехопила його долоню потерлася о неї та поцілувала. Якщо і є ще в цьому світі найдорожча мені людина, то це Гектор. - А тепер дивлюся на тебе і розумію, що даремно. Стас не той, хто буде дарувати волошки й вмовляти, хоч ти вважаєш зворотне. Згадай амбала в день розлучення. Як ти гадаєш він один у нього?

- Я його взагалі в перший раз бачила, - спогад змусив пересмикнути плечима, навіть головою похитала, проганяючи картинку. - Дуже сподіваюся, що останній.

- Я теж на це сподіваюся, - другою рукою він підняв моє підборіддя, м'яко погладив по щоці. У його очах стільки любові й жалю, що моє серце боляче стискалося від незрозумілої туги. - Але не доводь його. Тому що у нього ціла команда таких хлопців, для яких дзвін монети понад усе. Чи не ризикуй своїм здоров'ям і життям.

- Ні, Гекторе, навіть, якщо це і небезпечно, я знищу цього нікчема, щоб він більше нікому не зміг нашкодити. Пробач, - знову міцно обняла чоловіка і поцілувала в щоку. - Я завтра до тебе знову приїду. Видужуй.

Вийшла так і не давши йому і слова сказати. І я викину з голови його сумний погляд. Щоб він не говорив, але я не зупинюся. Стас покидьок, а значить хай сплачує рахунок.

Пораненим звіром я ходила по коридору. Від цих зелених стін, почало заколисувати. Хто сподобився пофарбувати стіни в зелений колір? Вони справді вважають, якщо навколо все зелене - це допоможе підняти настрій пацієнтам? Та їх хандра ще швидше візьме у свої кремезні обійми.

Протягом розмови Гліб мовчав, і я навіть забула про нього, а тепер ось чекаю, коли він вийде. Навіщо він там залишився і про що вони говорять? Втім, Гліб для чогось розшукував Гектора. І знову я не знаю що, навіщо і чому.

Гектор... слава про нього в певних колах гримить на всю країну. Він геній. Його чуття й аналітика здійснюють такі дива, що отримати його консультацію або просто почути думку про щось - те саме що зірвати джек-пот.

Мерзлякувато обняла себе за плечі. В одному я згодна з Гектором - треба бути обережнішою. Стас злий і синці на моїх плечах красномовно мовчать. Але Коваль теж не волошка. Він сильний гравець і давно шукає способи підім'яти під себе бізнес Стаса.



Элен Чар

Відредаговано: 27.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись