Як скажеш, любий

Розмір шрифту: - +

Глава 17

- Марто, зізнайся ти навмисно мене дратуєш цими сніданками? - ранок ще не настав, а він вже лякає.

- Ні. Я просто дбаю про здоров'я найкращого боса. Я не розумію в чому проблема? Вечерю ти ж їси.

Щось у нас з їжею не лагодиться. Ставлю йогурт - не п'є. Готую легкий сніданок - не їсть. Поставила вазу з фруктами - сатаніє.

- Проблема в тому, що я не дитина, про яку треба піклуватися, - спершись на кулаки навис наді мною як вселенське зло. - Марто, подивись на мене уважно і переконайся в моїй зрілості. Якщо це викликає у тебе складнощі, то я готовий продемонструвати її більш явними справами. Хочеш?

- Глібе, ти дарма так скаженієш. Вже все готово, потрібні люди будуть в потрібний час в потрібному місці. У тебе все вийде, - хоч коліна і тремтять, але я говорила спокійно і навіть посміхнулася в кінці.

- Марто... - він явно хотів щось додати, але стримався, махнув рукою і втік з кухні. Голодним. Сьогодні всім буде погано і цей вовк когось з'їсть.

Я на нього не ображаюся, сама нервую через прийдешнє. Тому що на словах все добре, а як на ділі піде - ніхто не знає. Одна неточність, якась безглузда випадковість і все. Ці слизькі люди підуть як вода крізь решето.

Все чим я зараз можу допомогти Глібу це робити все бездоганно і завершити свій сніданок. Потім, якщо вийде, на кухні попрошу смузі. Нічого не стала прибирати, незабаром прийде хатня робітниця і все зробить. Глібу кожна хвилина очікування дається надто важко.

Офіс з нашим приїздом занурився в тишу. Ну так шеф не в гуморі. Це вони ще не знають про майбутнє. Навіть Оленька і та не набридала мені своїми претензіями, лише зло дивилася і кривила губи.

А шкода, я б з нею «поговорила» може полегшало б і напругу скинула б. Всі звіти вчасно принесла Глібу.

- Чудово. Сьогодні я сам піду на збори. Що з заміною Ольховського?

- Є два варіанти сьогодні отримаю всю інформацію по них і до вечора повідомлю.

- Довго, Марто. Мені це треба було ще на початку тижня, а зараз п'ятниця. Відчуваєш?

- Мене бентежить, коли мало інформації. Якщо це новачок, тоді добре. А якщо щось ретельно приховують? Ти що мені потім скажеш: «Марто, як ти могла і куди дивилася».

- Я це в будь-якому випадку скажу, але Марто, запам'ятай, будь ласка на майбутнє. Особистий помічник - це ніколи все сам, а коли дала завдання фахівцям і отримала потрібне в найкоротший термін. Розумієш?

- Пробач, - ну так ITшнікам дати завдання вийшло, а тут вирішила через Гектора діяти. Але це просто звичка. Пройде.

- Якщо в чомусь сумніваєшся підійди та запитай, я ж завжди поруч. Навіть вдома, - він пограв бровами чим викликав мій сміх. - Розумниця, посміхайся частіше, і злий вовк тебе не з'їсть. А тепер працювати, Марто, працювати.

Ну що ж буря пройшла стороною можна зітхнути спокійно. А за годину мені прислали потрібну інформацію. Ох не дарма я стільки чекала. Зовсім не дарма. Як і передбачала з двох тільки один виявився «чистим». Видрукувати всю інформацію і склала в теку для Гліба.

- Марто, сонце, ти зараз йдеш в бізнес-центр через вулицю і дізнаєшся все що стосується їжі: як фірми це організовують, хто і якім місцям надає перевагу і все інше. І якщо зможеш знайти власника центру і домовитися про зустріч - я тебе поцілую.

- Глібе, ти ризикуєш, залишитися без цієї зустрічі, - протягнула теку. - Тут інформація про можливого кандидата.

- Від такого задоволення відмовляєшся. Ну гаразд, просто дякую подякую, - побіжно переглядав сторінки. - Цьому можна вірити? Від кого інформація?

- Мені Гектор допоміг.

- Дуже добре. Розумниця моя золота. Кожен день тішуся з того, що взяв тебе на роботу. А чого це ти сидиш? А ну хутчіш одягатися і працювати.

- Як скажеш.

- І...

- Любий.

- Хай щастить, - підморгнув і повернувся до секретаря. - Оленько, сонце свою фірмову приготуй, будь ласка.

- За дві хвилини вона у вас, Глібе Сергійовичу.

Треба робити ноги, а то вилиці зводить від солодощів її. Швидко одяглася взяла сумку і покинула тихий офіс. І лише коли входила до бізнес-центру зрозуміла, що мене просто забалакали й прибрали з ресторану, поки там буде найцікавіше відбуватися.

Чортихнулась і зайнялася роботою. Гаразд потім переконаю Гліба показати мені запис у вигляді моральної компенсації.

Вечоріло, коли я покинула стіни бізнес-центру. Ну її таку роботу, навіть наявність розумної програми не на багато полегшило моє життя.

І щоб якось привести себе до ладу вирішила прогулятися. А то геть забуду, як і місто виглядає. Все бігом та бігом.

Кінець лютого радував теплом, але не сльотою під ногами. Втім, вже краще так, ніж холод. Хочеться весни, квітів і блакитного неба, замість сірого.

Сама не помітила, як дійшла до ще одного улюбленого ресторану Стаса. Японська кухня. Що в ній смачного я так і не змогла збагнути, але він водив мене виключно сюди.

Ось і зараз зовсім не здивувалася, побачивши його, що виходить з машини. Швидко сховалася в тіні, ще не вистачало йому на очі попадатися. Сумніваюся, що він забув про свою загрозу. І я хотіла вже розвернутися і швидко побігти під крило Гліба, як завмерла, немов прилипла до сльоти та бруду.

Затамувавши подих дивилася і не могла повірити. Мій розум відмовлявся обробляти отриману від очей інформацію. Але серце. Серцю не потрібні всі ці дрібниці, воно ниє і рветься. Горло звело у хворобливому спазмі. І світ чомусь став розпливатися.

За тонованим склом я не побачила, що Стас не один. Жадібним поглядом я нишпорила по його супутниці. Напевно, так голодний вбирає кожну мить, кожен шматочок, кожну крихту жаданої їжі.

Як зачарована я стежила за тим як вони увійшли в ресторан, а потім сама не зрозуміла, як, підійшла до вікна шукаючи їх поглядом. Ох, краще б не знаходила. Чому вони не пішли в приват? Чому їм мало того болю, що я вже випробувала?



Элен Чар

Відредаговано: 27.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись