Як скажеш, любий

Розмір шрифту: - +

Глава 25

На своє місце повернулася зла як тисяча чортів. І що мені з ним робити? У нього ж існує дві точки зору його і не правильне. Виходить, що мені знову відведена роль мовчазної тіні.

- Що хто кого любить, той того й чубить? - з Оленки отрута мало не капала.

- Я не аптекар і твоя отрута мене не цікавить. І взагалі займися роботою! - взяла першу-ліпшу теку і пішла. В зал. Гліб сказав придивитися ось і подивимося, що тут за посмішки у дівчаток.

Легка музика допомогла повернути душевний спокій. Новий адміністратор, як шуліка стежив за офіціантками, а ті полохливими оленями бігли в зал.

- Катруся, - дівчина поверталася з оплатою.

- Так, Марто Максимівно, вам щось принести? - нервова вона чомусь.

- Павло сьогодні не в дусі, що ви такі сипані?

- Ні! - відповідь злетіла швидше, ніж треба. - Все добре, Павло Леонідовичу...

- Я зрозуміла, - не хочу слухати брехню. - Добре і добре. Принеси, мені, будь ласка, сік яблучний.

- Одну хвилинку, - дівчина швидко втекла, а до мене йшов Павлик.

- Марто Максимівно, ви незадоволені роботою дівчаток? - так солодко посміхнувся, що з душі верне.

- Чому? Дівчатка розумниці й красуні. Я дивлюся вони у тебе швидко бігають, молодець. З чого таке питання, Павло Леонідовичу?

- Ну, ви тут сидите, я гадав, що прийшли з перевіркою в зал.

- Ні, в зал з перевіркою я не ходжу. Я втекла від начальства, - подарувала найчарівнішу посмішку. - Нервовий він сьогодні.

- Гліб Сергійович справедливий начальник.

- Згодна. Павло Леонідовичу у мене до вас питань немає, - підвела брову чекаючи, коли він піде.

- Ваш сік, Марто Максимівно, - Катруся вчасно повернулася. Павло знову посміхнувся і разом з дівчиною пішов.

Не знаю, що зробив або сказав Павло, але тепер дівчата виходили більш спокійні. Однак, як він вправно з ними поводиться. Така покора. Гаразд і з цим розберемося. Випила спокійно сік і вирішила повернутися на місце і вчасно.

- Марто, йди сюди! - злий Гліб немов чекав коли я увійду. Залишила теку на столі та зайшла до свого тигру. - Що це зараз було в залі?

- А що було? Я, як ти й просив придивлялася до адміністратора та офіціанток. Ти помітив, як вони його слухаються, наче вимуштрувані песики.

- Ти знущаєшся?

- У чому?

- Марто, тільки ідіот не зрозумів би причину твоєї присутності в залі!

- Ну то й що, - знизала плечима щиро не розуміючи такої бурхливої ​​реакції. - Це ще довести треба чим насправді я там займалася. Ти ж сьогодні б'єш всі рекорди з лютощів та крику. Я гадаю, що повернуся туди до кінця дня.

- Тобто я деспот? - він сторопів від моєї відповіді.

- Зауваж, ти сам в цьому зізнався, - м'яко посміхнулася. - Але це пусте, Глібе. Ти помітив, як швидко і якісно змінюється поведінка дівчаток?

- Помітив. І що?

- А то, щоб таке зробити з живою людиною, навіть я гублюся в здогадах які важелі повинні бути. Робота офіціантки не така вже й рідкісна, а значить і нове місце не настільки складно знайти.

- Марто, у мене найкращі умови.

- Ну так, а ще ти найкращий чоловік. Я пам'ятаю. А тепер скажи мені, якби я залишилася сидіти на місці, змогла б побачити такі метаморфози?

- Гаразд, переконала. І що робитимеш?

- Я нічого. Це ти у нас найкращий чоловік, начальник та інше ось і міркуй. І взагалі ти пам'ятаєш, що винен мені розмову і продовження скандалу?

- Може просто поговоримо? - його побоювання мені були зрозумілі, я і сама боялася нової сварки.

- Я не проти, а ти зможеш?

- Ну поїхали додому перевірятимемо дослідним шляхом.

- Але ж робочий день, - я здивувалася таким крутим змінам.

- Але ж я начальник. Збирайся, кнопка, у нас короткий день, - двічі мене просити не довелося. Швидко зібралася і під ручку з чоловіком покинула ресторан.

Вдома я розігріла приготоване хатньою робітницею і після ситного обіду, подобрілі ми перейшли до вітальні.

- Розповідай, - я сіла на диван з ногами.

- Власне і розповідати нічого. Народився, жив і виріс.

- Глібе, ти обіцяв.

- Марто, справді, навіщо тобі це знати? Минуле залишилося в минулому. Так воно не було білим і безхмарним. Так, є речі, які поки залишаються і в сьогоденні. Можу сказати, що я розв'язую це питання і гадаю, що до кінця року все владнається і всі темні плями зникнуть.

- Глібе...

- Краще, нумо обговорімо, що ми говоритимемо моїм батькам. Одне те, що про одруження сина дізналися з новин вже їх засмутить.

- А ти й радий цьому.

- Певною мірою.

- Ще одна таємниця?

- Тут простіше. У мене не надто приязні відносини з мачухою. Це в нас з мого підліткового віку, а батько завжди на стороні дружини. Між нами немає взаєморозуміння.

- І тому свій перший капітал ти не отримав з рук батька, як заведено у ваших колах.

- Вірно.

- І, як же ти його отримав?

- Марто... - я не піддалася цю благущу мордульку з нещасними очима. Я ж жінка і моя цікавість сильніше за мене.

- Глібе, ти сам затягнув мене заміж, але я не зможу бути з тобою, якщо не довіряю. Вирішуй або зі своїми таємницями й один або...

- Або. Але це маніпулювання.

- Сам мене йому навчав сьогодні.

- Учень перевершив учителя. Цікаво, - він вдоволено посміхнувся, немов це його заслуга. - Ну гаразд, слухай. Я завжди був трудною дитиною. Завжди. Батько впевнений, що це через те, що ріс без матері, але це не так. Вона померла за рік після мого народження — рак. Батько довго не міг її забути, а я для нього був постійним нагадуванням про неї. В результаті був наданий сам собі, ну і нянькам куди ж без них. Вулиця стала моїм будинком, там я знайшов розуміння, турботу і підтримку. Але вулиця не виносить ніжностей і соплі. Я навчився захищатися, приховувати хто мій батько, добре що ми з ним не схожі, і отримувати бажане. Подорослішавши відмовився від «щедрої» пропозиції батька піти під його початок. Це йому потрібен наступник, а я потребував грошей на свою справу. Батько відмовив. На той час я знав де можна заробити багато і відносно швидко. Ми з Максом подали заявки на участь в боях без правил. В той день Макса не стало, та й сам лише дивом переміг. І поки лежав у реанімації пообіцяв, в пам'ять про друга, що візьму цей шматок під своє крило. Батько, звичайно, дізнався репетував, погрожував, але я поставив собі за мету, а інше вже не мало значення. Йому нічого не залишалося як змиритися і допомогти мені стати сильніше, щоб на рівних кинути виклик.



Элен Чар

Відредаговано: 27.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись