Як скажеш, любий

Розмір шрифту: - +

Глава 29

Понад місяць по тому

- Марто, дарма ти це затіяла. Гліб розгнівається, Сергій оскаженіє. А головне навіщо воно тобі? - Гектор журився на мою ідею і всіляко намагався від неї відрадити. Даремно.

- Гекторе, якщо є людина, яка може допомогти, то чому це не зробити? Тим більше, що я готова заплатити.

- Марто, а тебе не збентежило, що Сергій двічі відмовляв тобі у зустрічі? - взагалі тричі, перший раз я вважала випадковістю і Гектор про це не знає.

Чому так робить Сергій Іванович я не знаю, але при зустрічі обов'язково запитаю. А вона у нас за сорок хвилин. Гліб не знає про це, він вважає, що я з Гектором зустрічаюся. А насправді він мене «прикриває», але мої охоронці обов'язково все розкажуть чоловікові. Але я вірю, що встигну це зробити першою, після вечері й в ліжку, зрештою цього він мене сам навчив.

- Ні, саме тому я попросила тебе про допомогу, - ніби й сидимо в пристойному кафе, а присмак якийсь поганий у цього соку. Як можна зіпсувати яблучний сік не розумію. Скривилася і відсунула стакан.

- Сонце, ти себе добре почуваєш? - Гектор стурбовано вдивлявся в мене.

- Та нормально, просто сік якийсь дивний чи скваснілий, чи то взагалі підробка.

- А на свіжому повітрі давно була?

- Сьогодні поки до тебе їхала, - посміхнулася і погладила його по руці. - Зі мною все гаразд. Чесно.

- А виглядаєш не надто. Ти немов потьмяніла, а на вулиці майже травень і багато сонця.

- Не воркоти. Але обіцяю сьогодні після зустрічі прогулятись, щоб засмагнути. І на травневі з Глібом на природу поїдемо.

- Марто, облиш цю витівку. Хочеш я дам тобі фахівця не гірше, ніж у Сергія?

- Гекторе, справа ж не в фахівцях. Між батьком і сином немає нормальних, я не говорю про хороші, а просто нормальних відносин. Це ж не правильно. Сергій Іванович гордий, як і Гліб, першим на примирення не піде. Та й Анфіса підкладає дров до багаття. Ось що їй з цього? Гліб від своїх прав відмовився, прізвище взяв матері. Усе. Але їй ніби замало. Навіть двох спадкоємців народила, тобто в будь-якому випадку все перейде її дітям. Про що її клопіт?

- Марто, душа жінки незбагненна. Я навіть не будуватиму припущень, тому що все одно не вгадаю. Але, якщо і варто з кого почати, так це з Анфіси. Якщо зміниться її ставлення, зміниться і Сергій.

- Згодна. Але шанс знайти спільну мову зі свекром у мене більше, ніж з недосвекрухою.

- Марто, немає такого слова.

- Проте відбиває суть. Хто вона мені? Ніхто. А Глібу?

- Мачуха.

- А по суті ніхто. Ось і скажи навіщо на неї витрачати час і сили. І повір, кровиночки вона поп'є чимало.

- Гадаєш Сергій розкриє обійми й прийме в сім'ю?

- Не так швидко, як хотілося б, але так. Причому зробить це сам.

- Твоєї самовпевненості позаздрити можна.

- Не треба, заздрість руйнує життя. Краще побажай мені удачі, - я встала з-за столика час зустрічі наближалося. - Ох.

- Марто! - він тут же опинився поруч зі мною. - Я ж кажу, що ти мені не подобаєшся.

- Дурниці просто різко встала ось і потемніло в очах. Та й у молодят ночі спекотні. А мені все ж таки не вісімнадцять щоб ніч не спати, а вранці як троянда вранці.

- Ти все жарти жартуєш, а справа може серйозніша. Завтра ж йди до лікаря нехай вітаміни пропише.

- Добре, дякую тобі за прикриття і вибач, якщо Гліб лаятиметься.

- Звичайно робитиме, але я старий солдат витримаю його натиск, - я поцілувала його в щоку і поспішила до ліфта і на двадцять перший поверх.

Лячно неймовірно, але, як я говорила Глібу, за сім'ю битимуся, а батько з мачухою — це сім'я. Як і племінники, щоправда, з ними проблем не виникло, навпаки, ми легко знайшли спільну мову і регулярно телефонуємо один одному.

Ліфт випускає в коридор від підлоги й до стелі з мармуру. Яскраве світло, важкі пальми в діжках. Стукіт підборів луною відскакує від стін. Вигадливі двері приймальні викликає посмішку. У кожного свої примхи.

- Добрий день, вам допомогти? - витончена секретарка в строгому синьому костюмі встала при моїй появі.

- У мене зустріч призначена з Сергієм Івановичем. Пані Ольховська.

- Так, хвилинку, - вона повідомила про мій прихід. - Проходьте вас очікують.
Від хвилювання недобре стало. Але назад дороги немає. Ну не вб'є ж він мене. Нехай і погана, але невістка, хоч і не найслухнянішого, але сина.

- Ти?! - чоловік схопився з крісла.

- Добрий день, Сергію Івановичу. Рада вас бачити, - тепло посміхнулася.

- Якого ти тут робиш?

- У нас з вами ділова зустріч. Я записана.

- Ольховська, а не Вовк.

- Це прізвище матері. Сергію Івановичу ви ж професіонал у своїй справі звідки стільки емоцій?

- Ти мене ще вчитимеш! Пішла геть! - але градус трохи знизив.

- Тобто ви визнаєте свою профнепридатність? І насправді вся ваша велич в мармурових стінах.

- От тільки не кажи, що прийшла у справах, - склав руки на грудях примружившись.

- А є інші варіанти? - головне тримати щире обличчя й здивовані очі.

- Не смій мене вчити як поводитися з сином! - аж по столу грюкнув. Цікаво хто його так допік?

- Боронь боже, - підняла вгору руки визнаючи поразку. І не важливо, що саме цього і хочу. Але з такими людьми, чим звивистий шлях, тим більше шансів на перемогу. А вона мені потрібна. - Ви найкращі в місті, а моїм співробітникам потрібна допомога професіоналів. Невже я помилилася?

- Печінкою відчуваю, що брешеш, - примружився, сів назад у крісло. Хитро посміхнувся і нахилив голову набік. - Ну зіграймо, дівчинко.

- Ну що ви, Сергію Івановичу, які гри. Це просто життя людей, у яких немає можливості відстояти свої права.

- А в тебе виходить є.

- У мене є гроші, а у вас профі. Ось документи, - я поклала на поліровану поверхню чорну теку. Стояти на цих підборах важко вирішила присісти.



Элен Чар

Відредаговано: 27.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись