Ямазакі

Розмір шрифту: - +

РОЗДІЛ 6. РОППОНГІ

 

РОЗДІЛ 6. РОППОНГІ

 

Акіра був переконаний, що ані Рея, ані її охоронці не відкриють йому правди щодо так званої невеличкої пригоди доньки кумітьо. Проте, аби побачити повноту картини та мати змогу підготуватися до неприємностей, якщо такі трапляться, Акіра вважав за необхідне бути в курсі всіх важливих подій, які стосувалися Реї. Невідомо, чи поширилася інформація про невдалий напад, проте бодай якісь чутки вже мали б просочитися у відповідні місця любителів набити одне одному пики.

Тому одразу після школи, навіть не забігаючи додому, Акіра махнув у район Мінато, а точніше — до кварталу Роппонгі, відомий підвищеним рівнем злочинності. Подорож від Накано, де він жив, до Мінато тривала декілька годин, протягом яких у своїй голові Акіра ретельно опрацьовував план.

Найперше, не втрапити у халепу. Саюрі й так хвилюватиметься, що він не повернувся вчасно зі школи, тому в жодному разі не можна приходити додому побитим.

По-друге, не пригощати гейш напоями. Акіра ще не мав досвіду особистого спілкування, але з різних джерел знав, що насправді ті дівчата ніколи не були справжніми гейшами, а лише таких із себе вдавали, щоби витрусити із роззяв якомога більше грошей. Справжніх гейш не так-то просто тепер знайти: вони не гуляють вулицями, а ховаються в окіях — офіційних будинках для гейш.

І по-третє, що найважливіше — не здрейфити. Будь-який страх, навіть найнезначніша зміна поведінки, сіпання брови чи несвоєчасний вихід у вбиральню може викликати підозру і спровокувати напад. Бути одним у полі воїном, звичайно, добре, тому що легко втекти й замести сліди, але в той же час і погано, бо одному не встояти проти натовпу озброєних головорізів.

Адже Акіра ліз у саме лігво.

Навіть удень квартал Роппонгі виглядав непривабливим місцем для прогулянок, попри свої круті хмарочоси. Звичайно, Вежа Морів і будівля штаб-квартири TV Asahi вражали розмірами, однак такі будинки завжди здавалися Акірі бездушними й неживими. Він трохи поблукав вуличками, придивляючись до барів, що могли, на його здогад, приховувати таємниці, і зупинився навпроти одного непримітного закладу в кінці вулиці, що навіть не мав вивіски. Однак біля нього стовбичило з десяток мотоциклів — аж цілий загін.

Всередині приміщення тхнуло куривом й алкоголем. Тучні бритоголові чоловіки сиділи за столами, заходилися реготом і грюкали скляними пляшками. Ніхто не звернув увагу на незнайомого хлопця, котрий нишком пробрався до барної стійки й замовив собі кухоль пива. Ніхто, окрім пари очей із кутка напроти.

Акіра глипнув туди крізь скло кухля і ледве не впустив його додолу.

Міцно тримаючи в руках склянку з якоюсь підозрілою жовтою рідиною, Юкі витріщався на Акіру переляканими на смерть очима. Ось так сюрприз…

І чому він тут? Яким вітром сюди занесло учня третього класу середньої школи? Стежив за ним? Навряд, бо, судячи зі склянки віскі, а то майже напевне віскі, Юкі тут давно й не сам. Підійти чи зробити вигляд, що вони незнайомі?

Акіра розвернувся спиною і сьорбнув своє пиво. Якщо Юкі втрапив у халепу, краще спочатку розвідати, з ким доведеться мати справу.

За декілька хвилин із вбиральні, що знаходилася праворуч від бару, вийшов чоловік. Мав він на собі чорну косуху, був обутий у берци, а в руках тримав важкий мотоциклетний шолом. Чоловік цілеспрямовано попрямував до столика Юкі, через що Акіра заціпенів і насторожився. Незнайомець вихопив склянку із тремтливих рук малого, хильнув, коротко реготнув і щось сказонув наостанок, перед тим як залишити приміщення. Акіра ризикнув провести його поглядом і помітив порвану футболку під низом куртки та прикріплені до поясу ножі у піхвах.

Підходити до Юкі він не став. Натомість швидко розрахувався й вистрибнув на вулицю. Чоловік ще не вдягнув шолом, але вже сідав на мотоцикл.

— Ви вронили, — Акіра зупинився поруч, простягаючи свою синю запальничку.

Чоловік повернув голову і зміряв його довгим поглядом. Там, де футболка не змогла приховати шкіру, проглядалися тату: від вирізу по саме підборіддя. Що зображено, розрізнити важко: наче якесь листя і стебло. Ніс та права брова проколоті, у пірсингах; з вух звисали сережки-хрестики, а на губах гоїлася рана. Та попри загрозливий вигляд, чоловік видавався спокійним і, навіть можна сказати, умиротвореним.

— Та ти що! А я й не помітив, — усміхнувся він і сховав запальничку до кишені.

Що ж, класичний прийом зав’язати розмову, спрацював як годиться: чоловік чітко дав зрозуміти, що йому цікаво, що саме від нього потрібно одному безстрашному хлопчині.

— Юкі – мій брат, — спокійно мовив Акіра.

І зненацька незнайомець розгубився. Він заглушив мотор і в глибокій задумі провів пальцем по розбитій губі. А через хвилину, нарешті, спромігся прийняти якесь важливе для себе рішення, з огляду на сказані далі слова.

— Гаразд, зніму його зі справи. Все одно ще замалий для цього, — а тоді оцінююче поглянув на Акіру. — Взамін не хочеш?



Aillin Ai

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись