Ямазакі

Розмір шрифту: - +

РОЗДІЛ 12. ВЛАДА

 

Прим. автора:

Юката — один із різновидів традиційного японського одягу.

Уклін — елемент культурно-соціальної традиції японців. За японським етикетом рукостискання не прийняті. Повсякденна поза японця — уклінна, вона використовується при ходьбі, стоячи і сидячи. Також не прийнято підводитися, коли входять інші люди, навіть коли старші за віком — в такому разі японець схиляється в бік того, хто прибув, і чемно вклоняється. Уклінна поза робить людину чемнішою і уважнішою. Люди, що «випростовують спину», вважаються в Японії пихатими й зарозумілими. Сидячи, японець виявляє покірливість і скромність.

Існує три види уклонів: церемоніальний, що є вищою формою привітання — уклін здійснюють повільно, глибоко, він виражає цілковиту повагу; легкий уклін — незначний нахил корпуса і голови, що триває одну секунду; глибокий уклін у приміщеннях і менш глибокий на вулиці.

Сайко-комон — старший радник, права рука кумітьо.

Пікачу — персонаж із серії ігор, фільму, манги та аніме «Покемон».

LOL (League of Legends) — відеогра жанру MOBA (багатокористувацька онлайн бойова арена).

Castlevania: Symphony of the Night — відеогра у жанрі платформер з елементами RPG (рольова гра), розроблена у 1997 році для Sony PlayStation.

 

РОЗДІЛ 12. ВЛАДА

 

 

Акіра розглядав високі металеві ворота, на яких зображувалися двоє величезних небесних драконів. Міфологія ніколи не цікавила його, проте, здається, дракони означали владу? А втім, вони все одно виконували свою функцію застереження: зупинися і подумай, до кого в гості просишся, юначе...

— Акіра-кун, не спи! — гримнув Джеро на вухо, змушуючи здригнутися.

— Тобі коли-небудь казали, що ти ідіот? — роздратувався Акіра, ступаючи на територію з чітким розумінням, що покинути її буде не так просто, як ввійти.

— Я постійно повторюю, але це не діє, — зітхнув Кічіро, підходячи до них.

Джеро лише висунув язика і зник десь поміж дерев, тільки його й бачили. Хлопці зупинилися напроти витягнутого двоповерхового будинку, і Акіра зиркнув на зосередженого Кічіро.

— А ти чого переживаєш? Це ж я під прицілом.

— Нас це також стосується. Ми відповідаємо за тих, кого приручили: «Маленького Принца» пам’ятаєш?

— Я тобі не собака, щоб мене приручати, — гмикнув Акіра, ляснув по спині якудзу і ступив на сходинки, що вели до вхідних дверей. — Я ж боєць, забувся? Ходімо.

Кічіро хмуро зиркнув, похитав головою й поквапився слідом.

От лишень бравада Акіри була показною. Хвилювання здавлювало горло, а відсутність поруч Реї позначалася на впевненості. А що, коли це пастка? Якщо вони зіграли у подвійну гру, й він ненароком видав себе? Що, коли зараз його вели не знайомитися, а страчувати? Акіра зустрічав незнайомих осіб, яким постійно кланявся, отримуючи такі ж привітальні поклони. Він бачив приховані під чоловічим одягом татуювання, вогнепальну та холодну зброю на поясах, м’язисті тіла й доглянуті куці борідки. Майже всі мешканці будинку виглядали старше сорока, хоча молодші теж тут були: декілька безтурботних підлітків його віку.

Помічав Акіра й багатство дому, що світився чистотою й огортав затишком. Сучасність і технологічність тісно перепліталися із традиціями: стіни вкривалися картинами та розписами, звичні для національного побуту меблі були виготовлені із дорогих матеріалів, а оздоба інтер’єру містила національні елементи декору. Усе надто вишукане, надто доглянуте. Ніщо не говорило про те, що в будинку проживали практично самі чоловіки.

Дві чорні кішки вибігли з кімнати, яку він минав, та рушили разом із ним. Вони не тікали й навіть хилитали хвостами в такт його крокам. Кічіро провів Акіру через весь предовгий будинок, якому не було ні кінця ні краю. Аж ось нарешті вони спинилися біля прочинених дверей, що впустили легкий прохолодний вітерець. Акіра поглянув на свої білі шкарпетки й перевів запитальний погляд на Кічіро, бо ж взуття залишилося біля парадного входу.

— Там широкий ґанок. Далі вже ти сам.

Акіра підозрював, що вигляд мав не найкращий. Він гарантовано зблід і почувався наляканим. Все ж не кожний день доводиться бувати на прийомі у боса мафії. Чорт, скільки ж у нього людей по всій країні? Тисяч сто буде? Акіра не пам’ятав точних цифр, хоча й натикався на відомості. Але зараз здавалося, що світ звузився до одного двору й семи осіб, які вичікувально спостерігали за ним. Хто з них хто? Найближчі радники, глави кланів або ж прості мешканці дома? Ні, простими їх однозначно не назвеш.

Акіра схилився у неглибокому поклоні, але не піднімав голови, поки до нього не звернулися.

— Здрастуй, Акіра-сан.



Aillin Ai

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись