Ямазакі

Розмір шрифту: - +

РОЗДІЛ 18. ЯМАЗАКІ

 

РОЗДІЛ 18. ЯМАЗАКІ

 

Любов сильніше жадоби помсти, Сото?

Акіра прокручував питання у своїй голові знову і знову: стоячи поруч із Реєю на кремації, сидячи за обіднім столом, під час прощальної промови Хіро перед високопосадовцями синдикату. Він повертався до тих подій у спальні кумітьо й намагався розгадати цю загадку почуттів. Чи правий був Сото і він вже давно закоханий у Рею?

Він не зміг знайти в собі сили втекти. Акіра міркував, що, як так глянути, його таємне бажання, виплекане з довгими роками, здійснилося — Сото мертвий і за свої гріхи, відповідно, розплатився. Тепер, згідно із початковим планом, Акіра мав звільнитися від подальшої взаємодії з Ямазакі, однак, заглядаючи у повні печалі очі Реї, яка несла на своїх тендітних плечах усі проблеми клану, десь у глибині душі Акіра усвідомлював, чому не міг піти.

Рея показала свої сльози лише на похоронах. Коли на урну впала перша земля, вони тихо схлипнула і сховала обличчя на плечі Акіри. Вже через хвилину її очі були сухими і скляними. Вона ховалася від всього світу в його обіймах, ні в кого іншого не шукала підтримки, окрім нього, і щось зрадницьки надломилося, підкотилося до горла й там і вклякло. Акіра підозрював, що не зможе відмовитися від своєї відповідальності: захищати цю дівчину від усіх негараздів, що трапляться на їхньому шляху.

Під час обіду він сидів поруч Хіро, спостерігаючи за його стриманістю та зібраністю. Порожнє місце глави клану різало око й закликало до нових питань, які він намагався у собі придушити. Ставати якудзою не хотілося, але… Завжди є оте «але».

— Я б хотів переговорити з тобою, — шепнув Хіро на вухо, киваючи на двері.

Акіра поглядом знайшов Кічіро і Джеро, що сиділи біля своєї панни, не зважаючи на бурчання старших, що так не годиться. Так, за правилами, Рея мала б очолити клан і, відповідно, зайняти батькове місце, проте дівчина навідріз відмовилася від усього. Що сприяло такому рішенню, Акіра не відав. Гордовита донька якудзи навіть із ним заледве рота розтуляла, хоча й чіплялася за руку та подовгу дивилася своїм сумним поглядом. Можливо, відчувала його внутрішню боротьбу й боялася ще однієї втрати?

Її друзі теж були не надто балакучими. Джеро все ще приходив до тями після перебування на межі життя і смерті. Він пересувався будинком повільно й нечасто, бо під тугими пов’язками на животі ще гоїлася рана. Кічіро не відходив від нього ні на крок, проте малий навіть не капризував з приводу такої турботи. Веселощі надовго полишили цей дім.

Переконавшись, що Рея під наглядом своїх охоронців, Акіра швидким кроком покинув залу.

Хіро чекав його на вулиці, вже пихкаючи мундштуком. Акіра щільніше закутався в куртку й дістав сигарету.

— Два дні тому ти цікавився, чи можемо ми на певний час зачинити кімнату Сото-сами, сьогодні ти вже не просиш, а віддаєш накази Такаші-сану. Що змінилося?

Акіра не відповів. Повільно пускав дим, що кільцями розходився угору, до залитого сонцем зимового неба. На землі лежав сніг, що, на жаль, не приносив жодної радості. Сьогодні вранці він дійсно дав вказівку зачинити кімнату померлого, вже не питаючись ні в кого думки. Тоді у Реї вперше за довгий час сіпнулися кутики губ на знак вдячності за турботу про батька навіть після його смерті.

— З якого віку ти у клані, Хіро?

— З шести чи семи років, вже точно не пригадаю.

— Ти знаєш про нього більше за мене. Відаєш всі секрети й негаразди. Чи ж сам не вважаєш, що не годиться чужинцю очолювати не свій монастир?

— Не годиться чоловікові доньки кумітьо бути на побігеньках, Акіррі, — холодно відрубав сайко-комон. — Хочеш ти цього чи ні, змирися. Подумай про Рею. Ти не прикидався весь цей час, подібні почуття не зіграти. Не віриш мені, запитай у Такаші-сана — він старий як світ і мізки вправить будь-кому.

— Ти теж знав за мене?

— Я в курсі всього, що знає кумітьо.

Великий засніжений сад мав казковий вигляд. Вітки дерев, укриті товстим шаром снігу, виблискували у сонячних променях, переливалися мереживом дрібних намистинок, невловимими для людського ока, проте відчутними на якомусь інтуїтивному рівні. Рея була подібною до цього саду: така ж холодна й неприступна на вигляд, але тепла й затишна, варто лише скинути зимове покривало. Вона терпляче чекала на рішення Акіри, наче здогадувалася, яким непростим воно було для нього, та водночас все більше довіряла йому справи свого клану. Хіро дотримався слова: Рея, як і всі, знала лише офіційну версію смерті батька і не поставила жодного запитання щодо деталей.

Коли світ навколо перевертається з ніг на голову, де шукати потрібні відповіді?

— Завтра почнеться підготовка до церемонії. Зазвичай вона розтягується на пів року, проте, у зв’язку з обставинами, ми постараємося провести її швидше, поки інші угруповання не почали плести змови. Спершу посвята в клан, потім весілля й останнім буде ритуал для кумітьо.

Акіра скривився. Все змахувало на поганий сон, від якого неможливо прокинутися.



Aillin Ai

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись