Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Сімнадцята глава

Жіночий демон ночі де тебе висадити? - запитала я, коли ми під’їхали до міста.

- А можна…- закусила вона губу. - В лікарню…до Олега? - і зі страхом витріщилася на мене.

- Демонам у нас взагалі все можна. Зголодніла так? Ну, сходи маленька підкріпись. Поїхали Богдан відвеземо Ліліт її Люциферу.

- Гаразд. - легко погодився Богдан.

- Від перспективи позбутися сукуби, аж настрій то покращився. - потягнулася я.

- Я не хотіла, щоб так сталося…- пробурмотіла вона собі під ніс.

- Я тобі практично, як священик на сповіді, можу сказати:»Що знову?!». Я вже зрозуміла, що любов до вас підкралася непомітно і напала підло. Бачиш навіть ніяких кар тобі на голову не посилаю. Але дружити сім’ями ми не будемо. Взагалі я б дуже попросила забути той час проведений разом і нікому про то не розповідати. - з милою посмішкою повернулася я до неї.

- А то що люди подумають, що у вас є серце? - похлопала вона оченятами.

- Гов! Та навіщо ті сентименти? Ти зустрілася з дружиною свого коханця і навіть вижила. От і не розповідай про то. А то інші матрьошки подумають, що так можна. А народна мудрість каже, що пішла дівка по рукам - у чорта опинилася. І не факт, що то в переносному значенні. - задумливо потерла я підборіддя.

- Я прямо буду за вами сумувати. - єхидно відказала нова любов мого чоловіка.

- Можу щодня надсилати по новій миші? - лагідно запропонувала я.

- Ви ж пожартували? - тяжко ковтнула вона. - Ви ж не будете цього робити…- невпевнено додала вона.

- Йосип босий! Яке ти все таки складне…і дурне. - з сумом зробила я висновок.

- Ви мені теж подобаєтесь…- ледь чутно пробубніла вона.

- Я нікого не залишаю байдужим, іншим правда настільки, що вони он навіть вбити мене намагаються…

- Так. Я їх розумію. - покивала вона головою.

- В її голосі чується сарказм. Здається я її поламала. - поскаржилася я Богдану.

- Не вплутуй мене в то. І так були самі дивні дні в моєму житті. - зробив вигляд, що він в хатинці Богдан.

- Чому я знаю випадки коли коханка і дружина мило дружили. І навіть одна одній дарували подарунки. Але ще раз наголошую скрипка під номером два, це не наша історія. - повернулася я до симпатії.

- Я вас почула. І ще я вам дуже вдячна. І вам Богдан дякую. І я правда можу йти? - заторохтіла вона, коли Богдан став пригальмовувати біля лікарні.

- Біжи вже неоковирне створіння. Богдан проведи її будь-ласка, бо невпевнена, що з радості не вб’ється. А вона ж нині світло у віконці і радість на серці у мого майбутнього колишнього чоловіка. Я тебе в машину зачекаю.

- Не підеш до нього? - уточнив він.

- Невпевнена, що мені не захочеться з’їздити йому по фізіономії. - заперечливо замотала я головою.

- Добре. 5 хвилин.

І вони пішли в будівлю, а я залишилася сама в машині. Чомусь відразу стало моторошно і тоскно. І та самотність зжирала з бебехами, поки я чекала його повернення. Несподівано гостро дряпали по шкірі якісь недоречні думки, спогади і туга, залишаючи по собі спустошення і розчарування. А темрява за вікном переливалася в якусь таку ж темряву на душі. Вигадливе сплетіння ниток з ліричних переживань пройнятих гіркотою життя в солодко-гіркому ароматі тиші. Красива і утопічна меланхолія.

- Все нормально провів. - сів у машину Богдан.

- Добре. - жадібно дивилася я на нього.

- Куди далі? - серйозно запитав він.

- Богдан, ми можемо до тебе поїхати? - запитала я.

- Хух, а я вже цілу схему придумав, як буду тебе вбовтувати. Мені ж справді то не почулося? - затурбувався він.

- Ні, я не хочу залишитися зараз сама. - чесно відповіла я.

- А я вже розмріявся, що Богданчик ти такий неймовірний, що ця чудова жінка вирішила поїхати до тебе. - посмішкувато, виразно повівши бровами сказав він.

- Богданчик тобі краще зосередитися на дорозі і швидко нас довезти додому. - розсміялася я. На душі дійсно стало спокійно. - А то я вже почала думати, як це провести язиком по твоїх зубах, які будуть відчуття, коли прикусити твою губу, яка твоя шкіра на дотик, який ти на смак…

- Так…ти це спинись. Бо ми можемо не доїхати. - жалібно пробурмотів він, вчепившись в кермо. - Я хочу все, про що ти там подумала.

- Добре. Що там Олег?

- Убив би тебе. - застогнав він. - От як серпом по яйцях.

- Зате додому ми доїдемо швидко, цілими і неушкодженими.

- Ти це навмисне? - обурився Богдан.

- Ну, мене зараз дуже мало цікавить ті блядини.

- Правда?

- А от ти неймовірно цікавиш, бентежиш і збуджуєш всі мої розхристані бажання.

- Чорт! Ми будемо дома за 10 хвилин.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись