Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять перша глава

Два тижні пролетіли, як один день, я працювала, Богдан працював, але вранці він мене на роботу відвозив, а увечері забирав. А далі був час для нас двох. Богдан не переставав дивувати, була і романтична вечеря в супроводі музик в ресторані , вечір на природі, вечір на даху будинку, піжамний вихідний за переглядом фільмів, ми виясняли хто з нас кращий водій на картинг-треку. І такою бешкетною я давно вже не почувалася, я порушувала правила, сміялася нестримно, цілувалася повільно, танцювала наче на мене ніхто не дивиться і кохалася, немовби мала вже померти, а мені несподівано подарували ще одну добу. М-да, як там говорять жінка змінюється не з віком, а з чоловіком. Чаклунські чари закоханості потихенько бавилися моїм серцем, було лячно ще раз відкритися, було страшно ще раз відчути біль, але в житті не має гарантій є тільки можливості. Доводилося ризикувати і відкриватися йому. Мені з ним комфортно, він нещадно балував мене і задаровував, а на моє запитання чому він все це робить, він відповів, що самий великий і простий секрет гармонійних відносин - жінка повинна бути щаслива. Це початок відліку.

Потішити кулінарними вибаганками сьогодні взялася я. Я готувала м’ясо і кромсала салат. На кухні монотонно бубнів телевізор. На душі панував покій і очікування чогось чудового. Щось промайнуло, що краєм свідомості зачепило і я вже більш зосередженіше стала заглядати в екран телевізора. Радісна ведуча ластівкою щебетала про сім’ю Ващенків, показали Георгія Едуардовича, його сина Марка і …Богдана.

Кружка в мене з рук випала і покотилася підлозі. Ведуча закінчила віщання про сім’ю Ващенків, а я здається закінчила з своїми романтичними мріями. Я врізала шматок м’яса і жадібно його пальцями запхала до рота. Наполегливо працювала щелепами, поки мозок перебував у нокауті від новин. Приголомшена, я ще ніяк не могла усвідомити почутого. І того, як це віднести до мого життя.

- Майя? - увійшов на кухню Богдан. І миттю оцінив мій вигляд. Весь підібрався, насторожився.

- Чому у тебе прізвище не батька? - все ж дожувала я і запитала. Богдан перевів погляд на телевізор по якому йшла чергова реклама.

- Я мамине прізвище взяв. Від батька нічого не хотів. - спокійно сказав він, не зводячи з мене очей.

- Цікаво ти мені про це збирався сказати? Десь можливо на нашому золотому весіллі? Чи це все якась гра? І ти нічого не збирався говорити, бо того і не треба…- квапливо вхопила я ще один кусок м’яса.

- Не накручуй себе. - сказав він.

Так, як рот був зайнятий то мої брови поповзли догори. Ага, все одно, що сказати лавині - зупинись.

- Я все поясню. Просто вислухай мене. Ти ж бачила нашого батька. Він іноді дуже тисне на людей. І на Марка. Марк впоров дурню і був сам тим наляканий. Я не виправдовую його, не думай. Потім я вмішався. Познайомився з тобою.

- Вражаюча історія. - видихнула я.

- Зачекай, давай поговоримо – він був дуже спокійним, тільки боляче стискав мою руку.

- Я не хочу з тобою зараз розмовляти.

- Чорт забирай ти не хочеш зараз говорити, – зло рявкнув він, – просто послухай мене, – і в його голосі з’явилися благальні нотки, – будь-ласка.

- Гаразд. – я смикнула рукою і він відпустив мою долонь. – Ми поговоримо.

- Пробач, я не хотів зробити тобі боляче…вибач.

- Ти обманював мене. Чи хочеш сказати, що це випадково?

- Дай нам шанс будь-ласка. Не кидай мене оттак. Давай поговоримо. Я збрехав коли з тобою познайомився, але ти не можеш за це наказувати нас двох. Я шкодую про те, що сказав неправду, хоча ні я знову брешу, я ні про що не шкодую. Я б з тобою просто ніколи б не познайомився …і ти це знаєш. Я був з тобою , я ні про що не шкодую. То були одні з найкращих днів мого життя. Так, біс би його забрав, я жив , розважався ніколи не дозволяючи почуттям мною заволодіти. Так простіше. Так легше. Ти з’явилась в моєму житті і все зазнало краху. І так в мене знесло дах. Це було…було несподівано для мене. Я не хотів цього. Я з цим боровся і чим більше боровся тим більше програвав. Я вже був ладен на все, а тобі було байдуже. Між нами була іскра, ти ж це почуваєш? Не відмовляйся в тому, що правда… Давай, Майя, давай спробуємо. Не роби з нами такого, не знищуй те, що між нами. Ти ж це теж відчуваєш? Правда ж відчуваєш? Не плач. Майя, не плач. – просив він. Але сльози були і у нього в очах. Він нервував, спотикався на словах у нього тремтіли руки, він весь виражав біль і муку.

- Я не можу Богдан. Просто не можу. Мені ще занадто боляче….Прости.

- Майя, будь-ласка не кидай мене…Я не уявляю свого життя без тебе. Я не хочу жити без тебе… Ти потрібна мені… Ти ж знаєш, я твій чоловік. Ми можемо бути щасливі….Не руйнуй це, Майя. Послухай мене, просто послухай мене. Пам’ятаєш наші ночі? Нам було добре, було дуже добре. Ти так само хочеш мене, як і я тебе. Не йди, Майя.

- Пробач. … Це все просто…..я не можу отак дізнавшись, що все моє життя брехня, суцільна брехня. І ти мені брехав. А тепер хочеш сказати, що нічого не має значення? Скажи мені,що має значення?

- Значення мають ти і я. Ми маємо значення. Те, що я люблю тебе має значення, те що ти любиш мене має значення.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись