Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять друга глава

Просиналася тяжко. Голова була, як нерідна, а я ніяк не могла зрозуміти де я. Оглянулася. Готель. Спомини накинулися, як зграя гієн. Точно! Я ж психанула! Перебуваючи під владою емоцій я втекла, бо мій мозок зробив припущення, яке опиралося на досвід минулого і складна суміш з злості, образи і відчаю накрила, як торнадо. Думати про це ще не було сил. Мене занудило. Та так, що довелося підірватися з місця і бігти до ванної. Мене довго вивертало над унітазом, зрештою на ногах, що тремтіли я піднялася і вмилася. Глянула на себе в дзеркало і трагічно скривилася. Усі морщинки, з якими я боролася були нагло помітні, під очима залягли чорні круги. Боягузливо відвела очі. Коли ж встигла себе довести до такого нерадісного стану?

Душ трішки повернув мене до життя і навіть пробудив відчуття голоду. Натягла джинси і потворно широкого светра, який незрозуміло навіщо я прикупила. В дзеркалі оцінила свій вигляд голодуючого ланцюги.

-Та нехай йому! - буркнула я. Закусила губу. Видихнула. Зібралася і пішла за їжею.

Щось замовила і поки сиділа і чекала закрила очі. Моя втеча не принесла мені полегшення. На душі було неспокійно, я томилася безвихіддю і чуже місто не приносило мені ні задоволення ні втіхи. Туга впевнено догризала серце. І я подумаю про все хоча б після сніданку. А то так хочеться припинити це все…жалюгідно тремтіло в мені відчуття втоми і безвиході. Лякливо перевела погляд на небагатьох відвідувачів. Чого це я так скисла? Бувають в житті, як моменти сповнені тріумфу і любові, так і наповнені самотністю і всілякими негараздами. Смуга біла, смуга чорна, а потім хвіст і повна жопа… Так, не то. Нервово спинила я себе. Що за в біса депресивний настрій? Де моє позитивне бачення життя? Позитивне бачення життя - це коли тебе палять на вогнищі за єресь, а ти такий думаєш:»Добре, що хоч від чуми не вмер». - послужливо підкинула моя пам'ять. Аж зубами заскрипіла. Клуб любителів сарказму чекає на тебе. Я навіть постраждати нормально не можу?! А страждати по мудаку це старовинний жіночий обряд. Обманула одна скотиняка то ще можна сприйняти, як випадковість…але ж таких в короткий проміжок часу вже стало дві. А це вже дещо напружує. І змушує задуматися про поведінкові патерни. М-да, самій з собою мені краще не говорити.

Неспішно, не відчуваючи смаку почала їсти свій сніданок.

Ретельно відслідковуючи думки і як в прірву знову впадала в глуху журбу і скорботу по минулому. Я ніяк не могла зрозуміти що і коли пішло не так? І від того мене щиросердечно вивертало навиворіт.

Як тільки закінчила сніданок втекла в номер. Одна біда від себе не втечеш.

- Гаразд, просто про все подумаю, в спокійній обстановці. Без всяких життєво вбивчих обставин, дратуючих компонентів і спробую розібрати душевне питання, а що я взагалі почуваю? От з цього і розпочну. - підбадьорила я себе в голос.

Та від власного голосу такого жалюгідного мене аж покоробило. Замовкла. Роздягнулася і залізла в ліжко. З сумом поглянула на телефон, який я вимкнула, як тільки сіла в літак. Зібралася з силами. Увімкнула. Відразу повалили смс і пошта на усіх програмах . А за ними пролунав дзвінок від Богдана. У мене навіть рука смикнулася, коли я побачила таке рідне ім’я на дисплеї. До крові закусила губу і скинула дзвінок. Зайшла у viber, нове повідомлення було і від нього. Пронизане, як мені здалося страхом, лаконічне «Де ти?»

Швидко відписала, що я Парижі і попросила дати мені кілька днів розібратися з собою. Далі я спостерігала як він набирав текст і стирав його слідом, потім знову набирав і так декілька разів. Потім все ж він вирішив, що написати і прийшла смс.

«Я розумію, що ти зла на мене. Я злякався, коли не зміг до тебе додзвонитися. Я хвилювався. Вибач, але я не дозволю так просто тобі викинути мене з свого життя. І хоча я не знаю, що мені зараз зробити, бо ти віддаляєшся від мене, а я не знаю як це зупинити і повернути тебе назад…Я сумую за тобою. Мені дуже погано без тебе. Сподіваюсь з тобою все добре? «

Я нервово погризла губу.

- Святі макарони! Проблеми у нас Богданчику з самим святим… з довірою. Навіть не знаю, що тобі сказати. Хоча, в тілі дорослої людини 75 кілометрів нервів. Мотати не перемотати…- прошипіла я. - Але бій з пітьмою не допомагає створити долю. Чи зі мною все гаразд? А чорт його знає, як зі мною…. За тобою я теж скучаю. От і розберусь, що ляже на вівтар принципів, а що зробить мене щасливою.

«Дякую. Жива, здорова. Я маю трохи побути сама.»

Швидко набрала я смс. Оцінила текст. Витерла.

«Мені боляче. Дай мені трішки часу розібратися з собою»

Набрала друге. Витерла.

«Чомусь, як тільки зберешся і довіришся , так відразу тобі і доведуть, що не варто того робити…

Хвилини втикала на екран. І знову витерла текст.

« Останнім часом моє життя надто стрімко змінюється. Я маю трішки побути на одинці».

Відправила. Розсердившись на себе.

Побавилася відповідями на поточну діяльність, а потім вимкнула телефон. Чогось відразу стало некомфортно і телефон я увімкнула знову.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись