Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять четверта глава

   Свою внутрішню істерику я закінчила на четвертий день. Сон і спокій прибрали гостроту моїх бід. Я навіть вийшла в місто. І кілька годин просто блукала містом контрастів і протирічь, без туристичної мети чи якогось плану, йшла куди очі бачили. Мимохідь помічаючи, як історичні пам’ятники сусідяться з надновітніми будівлями, а тихі вулички, що навіюють романтичний настрій пересікаються з вулицями наповненими людським гамором і безперервним потоком машин.

Проходячи мимо кав’ярні довелося загальмувати і зайти, бо складно пройти повз вітрину в якій викладені справжнісінькі витвори кулінарного мистецтва. І мені відразу нагадали, що англійською у Франції майже не спілкуються. А мої знання французької обмежуються кількома фразами: mon amour (мон амур) – моя любов; (мон плезір) – моє задоволення; Je t'aime!»( ж тем) - я тебе люблю. Останнє завдяки Ларі Фабіан з однойменною піснею. Отже! Мило посміхнулася, підняла пальця у вигляді одну хвилинку , дістала телефон і з горем навпіл змогла отримала своє капучіно і круасан.

Французькі круасини виявилися легкі, хрусткі і без жодного натяку на маргарин, а натуральна, ароматна кава відправила у щось таке близьке до небес. Поки куштувала то ліниво розглядала відвідувачів. Поряд мене сиділа пожила пара. Вони посміхалися один одному, чоловік турботливо піклувався про жінку, а вона квітнула від його уваги. Їм було так добре вдвох, що у мене навіть на душі потепліло і накотилося відчуття щемливої ніжності, зморгнула кілька разів, аби прогнати непрохані сльози і перевела погляд на своє капучіно. Коли знову наважилася порозглядати відвідувачів то побачила самотню жіночку. На її голові було райдужного кольору волосся на носі величезні окуляри, які досить гармонійно виглядали на її лиці. Пальці пані внизані перснями, а руки браслетами і взагалі вона виглядала доглянутою але сухенькою. Я дивилася на неї та на сімейну пару і в них бачила своє далеке майбутнє. І воно малювалася то в образі самотньої жіночки то в образі щасливої сімейної пари.

Вибір є завжди. Та він навіть починається з зачаття. Адже саме цей сперматозоїд, з якого народилася я, добіг до яйцеклітини першим. Тому є я, а не інша людина з мільйон можливих варіантів. Кожне наше рішень - це вибір з низки варіантів. І будь-який вибір є водночас правильним і неправильним в залежності від погляду людини на речі та від ситуації. Що для одного може бути правильним і допустимим то для іншого ні.

-Мда, вив на всі лади концентрат печалі. - скрутно похитала я головою. - І це все я роблю з виразом обличчя, що все погано, все жахливо і ми всі помремо. От воно мистецтво злобного сарказму і тонкої іронії. - пробубніла я до себе.

Так, треба зібрати в купку залишки нервових клітин і прийняти надважливе рішення. Я хочу залишитися одна, чи з Богданом?

Що там мені розповідали, що кожна людина , що зустрічається нам на шляху вчитель. І чоловік особливо, він не просто так прийшов до нас в життя. З ним я маю вивчити самий складний урок: любов і прийняття себе. Чоловік, який приходить у наше життя дзеркально проектує всі наші внутрішні проблеми назовні. Здається через Богдана Всесвіт так і говорив до мене: «Стань жінкою! Навчись любити себе. Почни цінувати життя. Згадай про полум’я пристрасті. Про тепло домашнього вогнища. Віднайди мудрість бути не тільки тягловою конячкою, але і щасливою жінкою. Все починається з Жінки». І дуже сподіваюсь, що все ж то в мені говорить мудрість, а прогресуюча шизофренія.

Будь які відносини - це складнощі І потрібно бути готовою, що буде складно, але зустріти ці складності, як шанс стати ближче і допомогти один одному. Бо коханий чоловік - це той заради якого ти готова долати труднощі, змінюватися і приймати його повністю, без залишку.

Внутрішній діалог то таки сила, можна навіть віднайти таку мудру Я. Дійти висновку, що всі ми робимо помилки і то нормально. Зрозуміти, що все ж те, що я почуваю і є певно любов.

    Десь там серед затишних вуличок Парижу до мене прийшов спокій. Я нікуди не поспішала, багато спала, ходила в музеї, пила смачну каву, слухала музику, запитувала себе , що я хочу, їла круасани, дивилась на людей, бачила як молоді люди бурно виясняли відносини, затим несамовито цілуються…вечеряла на одинці в ресторані, дизайн, якого здався мені скучним, плакала при заході сонця, купила собі за дурні гроші сукню, продавчиня була в захваті. Подовгу гуляла набережною Сени, обходила приміський Палац Фонтенбло і Версальський палац. Просто обходилась в Луврі, відвідала музей Пікассо. Обмилувалась парками і садами. Була в захваті від саду Тюїльрі. Скорена архітектурою міста. Відвідала три найвідоміші паризькі пам'ятки — це стародавній Собор паризької Богоматері, побудований на острові Сіте ще в XII столітті, Ейфелева вежа і Тріумфальна арка — конструкції XIX століття. ізналася, що ажурна металева башта, побудована за проектом інженера Ейфеля, замислювалася як тимчасова споруда для входу на Всесвітню виставку 1889 року. Але вона не тільки пережила саме цей захід, але і стала відтоді справжнім символом міста.

    На одній з таких довгих прогулянок, мені стало зле. Коли я відкрила очі наді мною стояв чоловік і я ні в чорта не зрозуміла, що він сказав. Уже в лікарні англійською мені сказали, що я вагітна. Я двічі перепитала, і мені зробили УЗІ. Я ошелешено дивилась, а потім сміялась, від щастя обіймала дівчину медсестру і лікаря, вони дивилися на божевільну іноземку і сміялися за мною.

    Все просто, коли ти найменше очікуєш, ти отримуєш все. В Парижі я знайшла відповіді на всі запитання. Життя – це дивовижний дарунок. Щастя - це прості рухи, це надія, це радість від самого твого існування, бажання бути поряд того кого любиш ти і хто любить тебе, насолода від кожної прожитої хвилини, неперевершене бажання досягти вершин, незламна віра в себе і віра в кожен твій день, як один з найкращих в твоєму житті.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись