Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять пята глава

   

Моє рідне місто зустріло мене холодом і темрявою, але тішило відчуття, що я повернулася додому.

Я викликала таксі, не хотілося нікого турбувати і поки що хотілося ще побути на самоті і до кінця усвідомити, що мені заморські лікарі сказали, що все гаразд. Взагалі мої відчуття можна було б назвати ейфорією. Я чекала дитину, для мене це було жадане диво, яке по-новому змушувало мене дивитися на світ і я була щаслива від того очікування. Я раділа, що у мене буде син чи дочка. Від душі панькалася з цим новим відчуттям. Я прислухалась до себе і свої відчуттів. Роздумувала про зміну ритму життя, раціону харчування і про масу іншого всього нового, що у мене буде.

А ще я знала, що люблю, така проста істина до мене прийшла за тисячі кілометрів від того, кого я люблю. Я хотіла його побачити, уявлення не маючи чи захоче він мене бачити. Я згадувала проведений з ним час і серце тріпотіло. Мені було легко з ним, весело, солодко і запаморочливо добре. Якраз до нього линули мої думки. Ну, з собою я розібралася. Провела обряд екзорцизму, демонів вигнала, подолала сумнів, розтасувала по місцям тарганів, почистила карму. Залишилося ще розібратися, а чи так я вже й потрібна йому. З свого життєвого досвіду я винесла світле переконання, що коли чоловік чогось хоче, то ніяка сила його не зупинить. Ні відстань, страх, робота чи дощ за вікном. Для досягнення своєї мети чоловік стає непомірно мотивованим, креативним і пре, як носоріг. Він знайде час, знайде можливість і сили, але за однієї умови, якщо йому дійсно це потрібно…

- Ми приїхала. – повернув мене на землю водій.

- Вибачте, замріялася. Допоможете мені? - попросила я.

- Так, звичайно. Що брати і куди відносити? – запитав водій.

І я розпорядилась своїми чемоданами. У мене була просто неймовірна кількість речей. Я купувала подарунки, речі, практично, як сорока тягла все, що блистіло, просто казна-що, бо душа співала і просила свята. Водій допоміг це все занести в дім. Речі скинуті купками на підлозі дещо стали нагадувати циганський табір.

Спати мені не хотілося, емоції переповнювали мене і я з жаром зайнялася розкопками в чемоданах, чаюванням і тинянням по будинку. Години через три, всі речі були розкладені, а все що я хотіла сказати, я декілька разів проговорила в голос і нарешті пішла спати.

Мій ранок розпочався з наполегливого дзвінка в двері. Декілька хвилин я роздумувала, кого б чорти могли принести і чи не послати візаві …перемогла цікавість, ну, може ще трохи ввічливість. Натягла халат і пішла дивитися на смертника. На порозі стояв мій колишній чоловік. Перший ранок мого нового життя на батьківщині я уявляла собі геть не таким, тому я просто стояла і дивилась на Олега.

- Є, привіт! – видав він з себе.

- І тобі не кашляти. - кивнула я оглядаючи його. - В цілому змарнів і схуд. А так і не скажеш, що в тобі зробили зайву дірку.

- Можна я зайду? - потупивши погляд запитав він.

- Заходь. Раз прийшов. - пропустила я його і закрила двері. - За чим до речі прийшов?

- Сусіди подзвонили, сказали, що вночі в будинку горіло світло і я просто хотів перевірити. – він спіткнувся, зроби паузу. – Ти як?

- Перевірив? Отож можеш спокійно відправлятися до себе до дому. А я жива і здорова.

- Навіщо ти так? Можна я каву зроблю…

- Я змінила чоловіка і деякі свої звички. Я не п’ю кави.

- Тоді чай….у мене з собою круасани, твої улюблені. – догідно сказав він і продемонстрував пакет.

- Тобі, що так припекло душу полегшити? - задумливо оглядаючи його запитала я. Він скривився. А я пішла на кухню, ставити чай.

- Чому ти не можеш вести себе по-людські. Я б зрозумів, коли б ти кричала на мене, ненавиділа мене, а ти просто пішла …

- Не вистачає мелодрами? Дивись серіали. - закотила я очі. - І взагалі на що ти жалієшся, що твоє старе щастя не заважає новому? По-твоєму, я що повинна була їй патли повиривати? Тебе переслідувати? І травитися на фоні зрадливого кохання? Тоді б ти відчував, що зробив усе правильно?

- Майя, припини. Не говори, нісенітниці. Ти не розумієш. Я був з тобою. Я справді думав, що люблю тебе…вірніше я і любив тебе. – тут же поправив він себе. – Але почуття до Тані, це щось інше , це щось більше. – розпинався він. Я зробила застережливий жест, що не хочу чути цю ахінею.

- Ти колись мене зрозумієш…- безпомічно додав він. І виглядав таким нещасним, що мені навіть шкода його стало.

- Олег, все нормально. Справді, тобі немає, про що переживати. Я в порядку. Я задоволена подібним поворотом долі. Все, що не робить, робиться на краще. Колись давно, я теж думала, що люблю тебе і не уявляла свого життя без тебе. Все змінилося тепер. Я живу без тебе і я в порядку. Наше життя було звичкою, двоє людей, які досить близькі один до одного, але замало для кохання. Я намагалася зрозуміти, коли так сталося…і не змогла. Я хотіла зрозуміти, чому інша жінка варта твоєї любові, а я ні. Що в ній є, чого не має в мені? Чому ти обрав її? – чим більше я говорила, ти більш горопашним він ставав. – Знаєш, це боляче, боляче знати, що тобою знехтували, боляче розуміти, що обрали іншу, не тебе і з тобою просто так сидять і тобі це кажуть. Це якесь божевілля…



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись