Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять шоста глава

Отак, все просто, а я боялася цієї хвилини, я боялася зустрічі з Олегом, боялась, що моє життя зміниться і я не буду знати, що з ним робити…А він пішов і я відчула полегшення. Ніякого страху, відчаю, ніякої болі, лише надія, впевненість, що в мене все вийде.

Давай, переходимо до головного …і я набрала номер Богдана…одні лише довгі гудки, трубки ніхто не брав, я злякалась, що він зовсім не буде зі мною говорити.

- Слухаю. - хрипло прозвучав його голос. Я навіть розгубилася.

- Богдан, це Майя.

- Я впізнав.

- Ти не міг би зустрітись зі мною? Скажімо сьогодні? – мій голос ледь тремтів.

- Я не можу. - навіть панічно прозвучало, він відкашлявся. - Я зайнятий, боюсь, що не зможу з тобою зустрітися. – сухо закінчив він. Я посміхнулася, після таких слів.

- Богдан, у тебе немає вибору, мені необхідно з тобою зустрітися і поговорити. Я не залишу тебе в спокої, поки ми не поговоримо. Це важливо. Я тебе прошу. – в свій голос я вклала всю свою переконливість. Була довга тиша, та зрештою він сказав:

- Добре. Зустрінемось.

- Сьогодні?

- Гаразд.

- Заїдь будь-ласка до мене додому.

- Буду о сьомій вечора.

- Дякую. Чекатиму.

Я важко видихнула і положила телефон на стіл. Здається все погано. Він навіть говорити зі мною не хоче. Глибоко вдихнула і видихнула і так декілька разів повторила.

- З ним потрібно поговорити. Він повинен знати, навіть, якщо він не захоче бути зі мною. Кухня, займемося вечерею. Нічого страшного я з усім впораюсь. І я не хвилююсь. Спочатку, я з ним поговорю, а далі буде видно. Давай, рідна зберись і почни вже щось готувати.

Підбадьорюючи себе я почала готувати вечерю, у мене щось або пригоряло, або щось мені не подобалося, то ж продуктів, я перевела багато. Але зрештою, те, що мені сподобалося я зробила. Потім, я одягнула простору сукню, попередні варіанти були відхилені, мені все здавалося, що весь мій одяг мене давить, глянула в дзеркало. З дзеркала на мене дивилася перелякана особа.

- О, господи, я істеричка. - констатувала я побачене.

Від дзвінка в двері я підскочила, трясучими руками поправила зачіску і відкрила двері.

Богдан в костюмі та пальто виглядав неймовірно класно. Правда під його очима залягли чорні круги. І виглядав він дещо змарнілим. І всі мої слова кудись поділись, я відчувала тільки гостре бажання його обійняти і поцілувати, та спиняв його колючий погляд. Він дивився на мене холодно і відсторонено.

- Привіт, проходь. – зрештою, опанувала я себе.

- Привіт. – кивнув він, зайшов, повісив пальто, запитливо подивився на мене.

- Проходь в вітальню, будь-ласка. Я стіл накрила.

- Я не голодний. – різко відповів він.

- А я хочу поговорити. І це краще робити за столом. Будь-ласка. – попросила я. І весь мій колотун, як рукою зняло. Богдан пройшов і сів за стіл, я пішла на кухню за гарячим , вигравши ще кілька хвилин.

- Чорт з тобою паскудник, все одно я маю з тобою поговорити, – проговорила я над каструлею і з двома мисками і з життєрадісною посмішкою повернулася до нього.

- Про що ти хотіла поговорити? – підганяв мене Богдан.

- Це складніше, ніж ти думаєш. Хоча, якщо тобі не потрібні попередні пестощі і ти так поспішаєш позбутися моєї компанії… Я вагітна. І це твоя дитина. Так, як ти батько, ти повинен про це знати. – вивалила я на нього все і відразу.

Він мовчав і навіть не рухався. Я навіть не була впевнена, що він мене чує.

- В тому, що це твоя дитина, можеш не сумніватися. - добавила я.

- І що ти будеш робити? – облизавши губи і не дивлячись на мене запитав він.

- Народжу дитину, буду мамою. – спокійно вдалося мені сказати.

У сфінкса більше емоцій, ніж у нього. Я піднялася з-за столу.

- Куди ти? – єдиний занепокоєний погляд.

- На кухню. Я зараз повернусь. – всю силу волі витратила на те, щоб залишатися спокійною.

Я стояла в кухні тримаючись за стіл. Правду кажуть, що у вагітних мінливий настрій і чортові сльози уже стояли у мене в очах. Довелося вмитися, потримати кілька хвилин руки в гарячій воді, зробити кілька глибоких вдихів і видихів і тільки після цього вийти з м’ясом у вітальню. Хоча м'ясо пахло так, що у мене потекли слинки. А він сидів і дивився на мене і його очі підозріло блистіли. Дещо тремтячими руками я положила м'ясо на стіл і він це бачив.

- І що ти хочеш від мене? – відкашлявшись запитав він. Я видала посмішку.

- Хочу, щоб ти знав. І хочу, щоб ти знав, що тоді я злякалася. Я не була готова. Моє життя розсипалось на частини. Мені був необхідний час, щоб я це зрозуміла. Ти не повіриш, як я налякалась, коли почула звістку про дитину, бо на одинадцятому тижні моя попередня вагітність перервалася. Я боялася, але лікарі мене заспокоїли, що все добре і зі мною і з дитиною. І я люблю тебе. Я хочу бути з тобою. Я хочу знати, у нас може щось вийти? У нас може бути щасливий кінець? – запитала я.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись