Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять сьома глава

Ми пили чай. Примирення завершилося в ліжку, тепер ми розтріпані і задоволені сиділи на кухні за чаєм і залишками вечері.

- Все, що стається, стається на краще. - з задоволенням потягнулася я.

- Ага, особливо від ситуації виходу немає. То взагалі було так гарно. - пробурмотів собі під ніс Богдан.

- Що поробиш, коли ти скип’ятив мою кров і раціональні думки з тихим писком вмирали одна за одною. - зі смішком сказала я. - А чим ти таким був зайнятим, що не хотів зі мною зустрітися? - задала я запитання, що так мучило мене. З під лоба він глянув на мене.

- Похміллям. - буркнув він.

- А я то думаю, чого це ти такий затяганий. - хмикнула я. А він сердито зиркнув на мене.

- Був не готовий тебе почути. Я не знав, що ти повернулася. Розгубився. - коротко рубав він словами.

- І з якої причини накидався?

- Накрило щось. - неохоче відповів він.

- І що часто так?

- А от як тільки ти сприснула за далекі моря. - хмуро подивився він на мене.

- Що усі дні?

- Ні, - тяжко видихнув він, - спочатку я хвилювався за тебе, потім думав як тебе повернути. Вже зібрався навіть їхати в Париж. Взагалі цілу схему придумав. Варіанти з позитивною відповіддю мені подобалися, а коли ти відмовляєш, не зайшли.

- Ого, а ти часу даремно не втрачав. - посміхнулася я, переживаючи відчуття гострих жалощів до нього.

- А ти….- спіткнувся він далі і нервово ковтнув.

- А я за тобою сумувала. Певно процес усвідомлення моїх почуттів до тебе, як до жирафа доходив. Я багато тинялася вуличками, думала про тебе і перебирала всіляке різне в голові.

- Це що наприклад? - поцікавився він.

- Якщо розплескати мою уяву, то чого там немає. Але ти точно був спонсором мого безсоння. Вранці розглядаючи себе в дзеркалі з кругами під очима я собі говорила, що я як сова тільки мишей не їм. А голою мене бачить тільки мило. І що я молода доки суну в панчохи свої ноги, а не цибулю. І я не можу залишатися індиферентною, бо життя пролітає так, що аж шапку зносить. А з таким підходом секс у мене буде тільки з мозком. І то ні разу не в розумінні сапіофілії.

- Сапі…чим? - розгублено покосився він на мене.

- Тепер в моді не поганці і мачо, а хіпстери і ботани. Вектор краси змінився разом з технічним прогресом. Дівчата нині мало втикають на м’язистих хлопаків, а багато чатяться в соціальних мереж. Сапіосексуали - це люди, яких збуджують високоінтелектуальні розмови більше ніж підкачане тіло.

- А я вже подумав щось непристойне. - закотив очі Богдан.

- Образ сучасного і успішного самця зводиться до чоловіка, що заробляє за ноутбуком. А у панянок відповідно від гри розуму, підкошуються ноги і збивається подих.

- Щось відчув себе з інтелектом нижче, аніж у кота моєї бабусі.

- А у тебе є бабуся? - витріщилася я на нього.

- Ну, я якби не сирота. - знизав він плечима.

- Пробач, ляпнула не подумавши. - скривила я гримасу. - В мене просто немає ні дідуся, ні бабусі. Батько теж помер, відірвався тромб і не стало чоловіка. Є тільки мама. Вона з сестрою живе.

- Мені шкода, я не знав.

- Та нам якось не довелося поговорити про всі сімейні одкровення. - посміхнулася я. - То, що з бабусею?

- Дев’яносто два роки. Активна, енергійна і з замашками імператриці. І в неї є дуже противний кіт. З породи тих вивернутих назовні. Капець, яке страшне.

- Сфінкс чи що?

- Угу. Лисе і лячний. Я коли в перший раз це побачив, то мало не прибив з переляку. Нагнувся такий туфлі зняти, підіймаюсь, а у вікні гоблін. Я на рефлексах і запустив в нього сумкою.

- Кіт вижив? - тамуючи сміх запитала я.

  • Ну, як тобі сказати. Монстр з диким ревом кинувся втікати, при цьому з вікна злетів і розбився якийсь неймовірно цінний вазон. Бо я за нього відгріб окремо. На шум збіглися усі родичі і бабуся з виглядом, хана тобі кретин, якщо щось з котом, обласкала мене словами, а що ж ти такий нехороший телепень її Мікімару ображаєш? І я відразу впав в немилість у всієї родини, як скотиняка, що бідного котика ображає. Далі було веселіше, тієї ночі так ніхто і не заснув, чи монстр стрес переніс, чи то зжер щось, бо жер він все, що рухалося, дихало і не встигало втекти. Але всю ніч кіт нестямно верещав, дер кігтями по дну лотка і видавав вміст свого кишечника з газовою атакою. Поки родичі в нього намагалися впхнути ліки, тварина зовсім збожеволіла, бігала по хаті, гадила просто на льоту і намагався закопати сліди своєї ганьби. Коли його відлови і спробували помити, то виявилося, що кіт хронічно не переносить воду. При спробі його вимити він нещадно подряпав маму і бабусю. І потім я їм обробляв подряпини. Ну, Святвечір у нас вдався. На Різдво всіх гойдало від недосипу. Один лише Мікімару був бадьорий і злобний. Нічне чування його розпалило. А дієта на яку його посадили перетворила цього милого котика, на виплодок Сатани. Озиратися стали всі родичі. Їсти теж при коту усі боялися. Бо ця нутрія зубата, спинним мозком відчувала, коли щось на кухні шелепотіло, неслася на всіх кігтях і дім заполоняли пекельні крики. Під вечір, коли я зрозумів, що дибануло мене вже від кота, я поїхав додому.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись