Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Двадцять восьма глава

- Так! Я тут розпинаюсь, - прозвучав розсерджений голос Сашка, - а ти десь в мріях бавишся.

- Хм, починаю думати, що директивний стиль управління має свої переваги. Принаймні у ньому існує варіант «роби так, як я сказала».

- І як результат низький рівень розвитку персоналу. І повна корзина фрустрації у професіоналів, які контроль кожного їх кроку оцінюватимуть, як недовіру до них.

- Бачиш, який розумний. А не так давно мені ще плювався на концепцію навчання протягом всього життя. Людині завжди є куди рости і розвиватися. Окрім того, що інтелектуальний голод визначає потребу у вивченні всього нового, самоосвіти, пізнання світу. Він ще й захищає від головної хвороби нашого століття - нудьги і меланхолії. Адже, якщо ти постійно захопленим вивченням і пізнанням всього нового, тобі ніколи не набридне твоя діяльність і ти не перенаситишся життям. Будеш завжди конкурентним бо ти живий, активний, цінний працівник і цікава, розумна людина.

- О, не треба мені цього ля-ля. - трагічно скривився Сашко. - Я тільки з відпустки повернувся. Я відпочивав в жирному місці. Я наповнений силами, натхненням і терпінням по самі зав’язки.

- Я тобою пишаюсь. - серйозно сказала я.

- Відчуваю каверзу. - підозріло глянув він на мене.

- Та ну тебе. Я вагітна і мій мозок підступів не генерує.

- М-да? А про що ж ти так задумалася, що випала з розмови? - не повірив він мені.

- Про родичів зі сторони Богдана. - зізналася я.

- А що про них думати? Ластівочка ти моя. Чарівність ти моя самовбивча. Твої родичі зламають тебе і складуть наново.

- Не зламають. Я еластична. - буркнула я. - І дякую за віру в мене і підтримку.

- Та я в тебе вірю. У них просто досвіду більше. А Ващенко давить волею, що будь здоров. У мене при ньому он…фаберже піджимаються.

- Родичів не вибираєш, як вибираєш друзів. Я розумію, що виходячи заміж я отримую не тільки чоловіка, але і нових родичів - його сім’ю. Але і Богдана доводити до стану, коли він розривається між кровними родичами і жінкою, яка несподівано з’явилася в його житті теж не хочу. Богдан мені дорогий, тому треба спробувати налагодити стосунки з його близькими родичами. Або хоч створити нейтралітет. Бо все ж краще не мати ніяких відносин, ніж погані. Я розумію, що кожні батьки люблять своїх дітей. І власне кажучи опинись я на їх місці я б і сама не знала , що робила. Я намагаюсь поставити себе наприклад на місце його матері. От уявляю як це коли у твого синочка з’явилася щось по типу, боже, то де ти таке взяв?

- Хах. - хрюкнув Сашко і склався від сміху.

- Може перестанеш дерти лаха? - погризла я його поглядом.

- Упиваюсь твоєю самокритикою. - відмахнувся він від мене.

- Чудово, що я тебе так потішила. А от в мене нагальне питання, як не допустити війни. Не варто ще забувати про Ващенка старшого. І легким вітерцем, що зносить арматуру за вікном накотилося запитання, а що робити з юним підривником?

- Та я просто млію. І щоб ти не зробила, гірше вже бути не може. - похитав головою Сашко.

- Ага! Тільки куди стежку гаптувати не зрозуміло. Гризоти я не хочу, життя надто коротке, щоб його отак протринькати. Відчикрижити родину від Богдана, я теж не хочу, він то їх любить. Родичатись з ними, та я поки бачила три члена його сім’ї , два з яких мене лякають. В цілому виходить, що я з ними усіма не знайома, а вже маю конфлікт. І починати боротьбу за сферу впливу на Богдана руйнуючи своє і його життя точно не було моєю мрією. От і виходить, що я знаю тільки успішні способи, як зруйнувати сім’ю. Ні, я розумію, що домовитися можна про все, треба тільки знайти час, місце і мати бажання шукати компроміс. Тільки чи хочу я того? Як мені відноситися до його брата? Теоретично я можу розділити роботу і особисте. Тобто за сімейним застіллям ми весело посміхаємось, а в роботі продовжуємо мочити один одного в конкурентній боротьбі. Моя шизофренія то допускає. А от чи буде то прийнятним для Богдана? Та й чи зможе цей майбутній родич теж це адекватно сприймати, невідомо. Бо це господнє створіння трохи знаєш таке… по типу ручна граната в штанях. Про Ващенка старшого я мовчу. Просто не знаю, за які гріхи мені це все дісталося.

- Ну, може інші родичі будуть нормальні? - з сумнівом в очах глянув Сашко на мене.

- Ладно. Розберусь. В самий край нагадаю собі правила, які швиденько все ставлять на свої місця.

- Це які? - з цікавістю подивився він на мене.

- Коли тобі тяжко, то завжди пам’ятай, що якщо ти все кинеш, легше не стане. І вчасно задавай запитання, що ти хочеш. Ти хочеш бути правий, чи щасливий?

- І думаєш зможеш?

- Усі ми брешемо. Наприклад ти не хочеш зустрічатися з жінкою, тому вигадуєш, що ти зайнятий, в тебе купа справ, розповідаєш байки, щоб її не образити.

- Про всіх ясно. А як про тебе?

- А я взагалі гарно брешу. В мене практики багато.

- Ти мене лякаєш.

- Сашко, ти ж сам це ж саме робиш. Навіть на моє щоденне особисте запитання, як справи, ти відповідаєш, що добре. Хоча ти можеш бути засмучений, злий і переживати за щось. Каятися, що щось не так, ти починаєш, коли я вже бачу, що справи зовсім кепсько і насильно витягую з тебе інформацію, що тебе мордує. Так, що поживемо і побачимо.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись