Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Третя глава

Початок ранку був просто віддзеркаленням вчорашнього. Тільки цього ранку я на себе щедро полила холодної води. І хвилину беззвучно кричала. Вголос то було трохи лячно, зараз прибіжить Олег, а він і так уже щось заляканий по саму вершинку. Я звісно люблю свого чоловіка, але надто він вже наді мною труситься. Мені б радіти, а я чогось трохи не радію, а потім відчуваю докори сумління. І не розумію цього всього. Що в біса йде не так?

Світлана допомогла з одягом і вийшла, за нею зайшов Олег.

- Ти як? - запитав мене Олег обнімаючи.

- Нормально, як це може бути. А ти як? - запитала його у відповідь, принюхавшись до нього. Пахло свіжість фруктово- пряною. Ніяк не могла зрозуміти, мені це подобається чи ні.

- Хвилююсь за тебе.

- Поцілуй мене. - раптом попросила я. Він обережно запустив руку мені у волосся притягнув мою голову до себе. М’ятний аромат зубної пасти і легкий майже невагомий поцілунок. Я поклала руку йому на груди. Провела по сорочці до беззахисної шиї. На немудру ласку він повівся, пробіглася пальцями по його підборідді, дісталася м’яких губ, обвела їх обриси, потягнулася до нього. В моєму поцілунку і натяку на його легкість не було. Рідний запах, рідний дотик я боляче прикусила йому губу, бо він тільки ойкнув, та не відсторонився. Немовби вибачаючись з усією ніжністю закінчила поцілунок і відсторонилася від нього.

- Ого! - видихнув він. - Це було гаряче.

- Олег, я тебе люблю. Ти розслабся трішки. Все буде гаразд. Пам’ятаєш я колись пропонувала розлучення… Тсс.- наперед випередила я його. - Не перебивай зараз мене. Якщо колись тобі стане обтяжливо зі мною…давай ми просто розбіжимося.

- Майя, та що ти таке говориш?! Чому Майя?! Чому ми повертаємося до цієї розмови зараз? - втомлено запитав він.

- Бо я не можу народити тобі дитину…і тепер я ще й сліпа. - холодно і спокійно сказала я.

- Мені не потрібна дитина. А з твоєю сліпотою до кінця ще не ясно. Тому не верзи дурниць. І давай без трагедії зранку. Без цих душевних драматичних страждань.

- От і не розводь їх. - посміхнулася я. - Я все сказала і що люблю тебе і що пропоную вибір.

- Я тебе теж люблю. - спокійно відповів він. - Я тебе почув і я з тобою.

- Сердишся? - уточнила я.

- Так. Іноді ти мене виводиш з себе.

- Я знаю. Пробач. І якщо ти мені зараз заголосиш про психолога…пошлю до біса.

- Впізнаю свою дівчинку. - розсміявся він. - На справді ти сьогодні більш жива, аніж за весь попередній місяць.

- А тобі трішки треба відпочити. Сходи з друзями на пиво.

- Угу! Тобто якщо я зустрінусь з друзями і нажерусь в нуль ти мені і слова не скажеш? - з недовірою прозвучало.

- Анічичирк.

- Ну, от а ти кажеш розлучитись, де я таку жінку ще знайду, яка червоний килимок стелить і дозволяє мені всілякі непотребства. - розсміявся він.

- Ти на мені одружений, а не ланцюгом прикутий. І я люблю коли ти щасливий. А щодо непотребств, ти їх так рідко собі дозволяєш. Був би ти вжертий щодня, то була б проблема.

- Ну, гаразд. Тоді я буду сьогодні пізно.

- Розважайся. - побажала я.

- Ти набери мене, якщо що. Добре?

- Добре. Проведи мене до моєї персональної няньки.

- Як тобі з Богданом, нормально?

- Міцної волі чолов’яга. - хмикнула я. - Нормально все.

- Ну, гаразд. Пішли. - взяв мене за руку і провів до Богдана.

- Доброго ранку! Майя Юріївна! Олег Борисович! - стиха бринів його голос.

- Доброго ранку! - майже дружно відповіли ми з Олегом.

- Я готова. Поїхали. - простягнула я руку. Богдан обережно взяв мене за руку провів і посадив в машину. З паском я справилася швидко.

- Якщо навіть ведмедів вчать їздити на велосипеді, то й у мене скоро на ура все вийде. - похвалилася своїм досягненням.

- Ведмеді будуть вражені, що ви їх за приклад берете.

- Лиш би на користь. План нас сьогодні не різніться різноманіттям. Везете до офісу, я там виконую танець янгола над безоднею і їдемо додому.

- Це ви то ангел? - неввічливо хмикнув він.

- Робочий день пережитий, ніхто не вмер…то таки так. А от якби я була бісівським кодлом, то премії б отримувала за загублені душі.

- Та у вас таргани в голові сверблять. - здивовано сказав він.

- Ну, шо знов не так?

- Ваш цинізм, сарказм і злоба…

- Може під маскою грубою зовнішнього цинізму і насмішок приховується ніжний цинізмик і лагідні насмішечки.

- То хто вам таке сказав?

- Чорний гумор.

- Це коли спочатку смішно, а потім трошки стидно за те, що сміявся. - урочисто так продекламував він.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись