Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Четверта глава

Майя Юріївно, Ярослав Валентинович на зв’язку.

- Ярослав Валентинович, доброго дня!

- Доброго і тобі Майя Юріївно! Ти як?

- Дякую, все нормально, поки жити буду.

- Я не про те, – зітхнув він, а я покаялася.

- Останніх десять років моя мета, була моя компанія. І я знаю, що я хочу і це добре. Моя сліпота здорово вибила колію з під ніг, але я намагаюсь з цим жити.

- Так, я знаю. Я мало знаю чоловіків у яких була б твоя сила волі. – серйозно сказав він. А я від такого зізнання розсміялася.

- Повір мені воно і на краще.

- Ти впевнена, що можеш зараз працювати?

- Питання тижня. Так я сліпа, а не ідіотка.

- За словом в карман ти не лізеш. – якось задоволено промовив він.

- Повечеряєш зі мною? - запропонувала я.

- В 19.00 буде зручно, на нашому місці.

- Добре. Тоді до зустрічі. – попрощалася я. Я тримала трубку біля лоба і навіть здригнулася, коли в мене в руці задзвонив телефон.

- Слухаю.

- Привіт! – почула я голос Олега.

- Привіт!- здається в робочий час він уже давно не дзвонив.

- В тебе все добре?

- Так, все добре, а в тебе? – задала я запитання.

- В мене? В мене все як завжди.

- Я сьогодні вечерятиму з Ярославом, буду пізно.

- Добре, – легко погодився він.

Я положила трубку і задумалась про наше життя з Олегом, про наше перше знайомство. Я зайшла в торговий центр, а він зі стаканчиком кави налетів на мене.

- Я не хотів , вибачте.

- Підозрюю ви кажете правду, – на його збитий з пантелику погляд я пояснила – Ви бачите мене вперше, то ж не думаю, що у вас уже є підстава виливати на мене каву. – пояснила я свої слова. А він розсміявся.

- Як я можу загладити свою провину?

- Через годину у мене зустріч і мені потрібен новий одяг. – нахабно заявила я.

- Добре, я куплю вам одяг. – легко погодився він. І ми пішли в бутік, де я переміряла з десяток блузок, а він сидів і коментував кожну.

- Ви чудові в цій блузці, ваш кавалер буде в захваті.

- Боюсь, це буде замовник, а йому цікаві гроші, а не те як чарівно я виглядаю, це скоріше так милий додаток.

- А чим ви займаєтесь?

- Працюю в будівельній компанії і мрію побудувати готель.

- Ого, так все і відразу. А ви досить неординарна дівчина.

- Мій керівник це називає : «Повернута на всі боки, погано вихована особа з паскудним характером, яка країв не бачить.» – відтворила я інтонацію свого керманича. Він сміявся, а я говорила серйозно.

- Матір божа, то від вас потрібно триматися подалі.

- На мені потрібно одружитися і говорити: «Кохана я тебе люблю, тобі немає про що турбуватися, я для тебе все зроблю» . - хмикнула я.

Я тоді ще подумала, що молодий чоловік попався веселий, а він тоді справді попався. Він запрошував на побачення, а я була зайнятою, запрошував на шашлик, я була в іншому куточку країни, запрошував в кіно, а я була закордоном. Місяців сім після зустрічі він сказав, що так більше не може і схоже єдина у нього можливість зі мною бачитись – це одружитись. Я розсміялась, він розбив чашку і з лагідною погрозою в голосі рекомендував сказати, «так». І я сказала, так. Потім він допоміг мені відкрити свою компанію, переконавшись в моїх стійких серйозних намірах. Ми багато працювали, зустрічались моментами на нашій квартирі, яку ми орендували, ми сміялись, пили вино і розповідали, що у нас було на наших роботах, нам було добре…потім я завагітніла і тільки ми зуміли справитись з тим, що наше життя зміниться …я втратила дитину, це був шок, це був жах. Олег намагався бути зі мною, закинув усі справи і повіз мене на Мальдіви. Наповнені магнетизмом, оточені пальмами коралові острови з білосніжними пляжами, кришталево чисті теплі води, бірюзові лагуни, прекрасні коралові рифи з екзотичними морськими мешканцями. Я бачила усю цю красу, але не відчувала я замкнулася в собі переживаючи відчуття, як я втрачаю дитину. Потім я заховалася в роботі, я поринула в роботу і усе начебто наладилось.

- Майя Юріївно з вами все гаразд? – в мої спомини різко втрутились слова Богдана.

- Так, все добре. Просто задумалась.

- Просто у вас такий вигляд….

- Богдан ви одружений?

- Ні.

- А були?

- Був. – обережно відповів він.

- Чому ви розлучились?

- Це особисте. Я не хочу про це говорити.

- Я довіряю вам своє життя, чому я не можу почути про такий аспект вашого життя?



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись