Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Пята глава

Так пройшов мій перший робочий тиждень в темряві. Я тихо казилася і глибоко в душі звіріла від моєї сліпоти, але трималася і посміхалася. Було тільки запитання, а чи на довго мене вистачить. Я сиділа на дивані з роздумами, як можна щось одягнути ні в чорта не бачачи. Моя фігура начебто не змінилась,хоча за тренуваннями я скучила.

- Богдан? – закричала я.

- Так, Майя Юріївна.

- Ти займаєшся спортом?

- Карате і боксом займався в юності.

- Чудово. Колись мій тренер вчив битися з зав’язаним очима і у мене це непогано виходило. Потренуйся зі мною будь-ласка?

- Не впевнений, що це хороша думка,- вагаючись відповів він.

- Двічі на неділю, я колотила грушу, якщо я не спущу пар, то маю побоювання, що когось вб’ю.

- Добре – без ентузіазму погодився він.

- Мені потрібен костюм, знайди його.

- Є…

- Чорного кольору, з правої сторони шафи. – підказала я, де шукати. Після наполегливих розкопок, він таки радісно сказав, що знайшов його, не мов би не йняв віри, що знайде.

- Добре, давай я одягну, а ти зачекай за дверима.

- Так. Я чекаю. – і я почула, як він вийшов. Я одяглася, дуже сподіваючись, що з моїм зовнішнім виглядом все гаразд, що нічого лишнього не видно.

- Пішли в сад. – відкрила я двері. – Хоча стоп, ти до речі в чому одягнутий.

- В водолазці і джинсах.

- Чорт, потрібно тебе також переодягти. Пішли за мною. – я дійшла до кімнати чоловіка. – Відкривай шафу і знайди спортивні штани і майку чи футболку. Ти здається вищий за Олега, але щось сподіваюсь підійде. Знайшов щось?

- Чорні штани і білу майку. Ви впевнені, що це можна брати?

- Ще б пак. Пішли, переодягайся і в сад, – в мені проснувся азарт і нетерпіння. Богдан за руку вивів мене в сад і відійшов від мене.

- Майя Юріївна, а може не потрібно? - нерішуче запитав він.

- Я не знаю, чи потрібно, але спробувати хочу, – я поклонилась йому, принаймні тому місцю, звідки я чула голос. Розслабитися, забути про розум, інтуїція і інстинкти старіші за нього, діяти за ними. Нагадала я всі настанови. Я чула,як Богдан маявся на місці, явно проклинаючи себе за те, що повівся на мою авантюру, я розслабилася і зробила випад, він частково блокував мій удар , я наступала, а він лише захищався.

- Богдан, я хочу противника, а не грушу, – рявкнула я і отримала відчутний удар. Я пішла в наступ і отримала ще кілька прикрих ударів, але і він став обережніший, ніякого слона, суцільний легкий метелик.

- У вас справді непогано виходить.

- Я не п’ю, не курю, не балуюсь наркотою, зразкова дружина, розсудливий керівник, працююча до ломоти у скронях конячка. На все це потрібно масу енергії, зосередженості, безмежної віри в себе і дикого бажання. У мене є достатньо грошей, щоб ніколи більше не думати про них, я думала, що якщо я колись до живу до того часу моє життя зміниться. Але змінилася я, а життя яке було таке і залишилося. – говорила я, кружляючи довкола нього. Він зробив захват і я опинилася в кільці його рук.

- А ти сильний, – констатувала я цей факт.

- Я з особливою старанністю виконую всю роботу, за яку беруся. В тому числі і це стосується і хорошої фізичної підготовки. – пробурмотів він.

Я була захекана, а в його голосі і ні краплинки втоми, ні навіть натяку на те, що він хоч трішки застосовував фізичних зусиль, махаючи зі мною кулаками.

- Я тобі вірю, – з долею захоплення відповіла я і він мене відпустив.

- Закінчуємо на сьогодні? - запитав він. Здається у нього покращився настрій.

- Так.

- Допомога потрібна? – довівши мене до ванної кімнати зніяковіло запитав він. Я хмикнула.

- Дякую. Впораюсь.

- Якщо щось потрібно, я поруч.

- Гаразд. – я йому довіряла. Важко мабуть не довіряти людині, яка буквально водить тебе за руку. Моя злість вляглася, але точно нікуди не поділась, у мене зводило щелепи, а я змушувала себе стояти під холодною водою, ніяк не в силі зрозуміти, чому мені так погано. Від холоду мої зуби цокотіли, а я вперто підставляла голову під холодні струмені води, я навіть не відразу зрозуміла, що я плачу.

- Майя Юріївна у вас все добре? - почула я стурбований голос Богдана. Я виключила воду.

- Так, все добре. Вже виходжу. - голосно відповіла йому і вже стиха собі пробурмотіла -Твою мать, ні хвилини не можна побути на самоті і навіть поплакати не можна. Ну, давай жива, здорова от і добре. Вилазь, нервовий охоронець чекає за дверима.

- Майя, ти в порядку? – почула я голос Олега і він вломився в ванну кімнату.

- Подай рушник, будь добрий. - вкрай ввічливо попросила я. В моїй руці опинився махровий рушник, проклинаючи все на світі я в нього завернулася.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись