Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Сьома глава

Як завжди Богдан подав руку і я вийшла з машини і ми пішли в офіс. Я навіть не зрозуміла як я перечепилась та за хвилину я боляче гепнулася на землю. Богдан кинувся мене підіймати.

- Знаєш я так ще раз розтягнуся і охороняти буде нікого. - жалібно пробурмотіла я.

- Вибач. Таке більше не повториться.

- І що тебе так відволікло?

- Нічого. - надто швидко відповів він.

- Ти підкормлюєш мою параною. - хмикнула я.

- Майя, - прозвучало з посмішкою. - оглянув територію, проґавив, що ти і на рівному місці спотикаєшся. Це все.

- Гаразд.

В кабінеті мене вже чекала Дар’я. Зібрана, серйозна. Зі списком справ на день.

-У вас проблеми? – заявив Богдан.

- З чого ти взяв? – проявила я обережну цікавість.

- До вас заходив начальник служби безпеки, потім фінансовий директор і юрист і у всіх стурбований вигляд. У вас також вигляд людини готової до оборони. – порадував він своїми висновками. Я підняла брову в німому запитанні.

- А давай відносини працівника і роботодавця у мене все у тебе нічого?

- Майя Юріївна я ваш охоронець, мені необхідно володіти інформацією.

- Бери каву, поговоримо. – Я чула як він вийшов і повернувся з чашками кави, одну поставив біля мене.

- Ваша кава.

- Дякую. Просто хтось цікавиться нашою фінансової звітністю і досить наполегливо. Роби висновки.

- Я вас зрозумів і що будете робити?

- Також задаю собі це питання. Для початку було б непогано знати чого від нас хочуть, а я цього і не знаю. І урізноманітнимо ми життя ще однією зустріччю з однією хорошою людино. Будь готовий виїхати за місто, годинки за дві. І перестань викати. Я розумію, що ти незадоволений.

- Добре – понуро відповів він.

- Богдан у мене все нормально з одягом? Як я взагалі виглядаю?

- Є.. у тебе все нормально з одягом.

- А як я виглядаю?

- Ну, втомлено.

- Втомлено? Я виглядаю втомлено? Тобто у мене чорні круги під очима?

- Так. У тебе чорні круги під очима. Ти постійно скрегочеш зубами, постійно треш лице руками. Тобі б поспати і відпочити. – несподівано видав він, я навіть розгубилася.

- Дякую, може не було потрібно так яскраво це описувати.

- Може і не потрібно було б. – слухняно погодився він.

- А що ти агресивний такий? У тебе якісь проблеми?

- Немає в мене ніяких проблем. У мене все добре. – кожне слово він процідив крізь зуби і я замовкла.

У відведений час, Богдан нагадав про зустріч і я покинула всі справи і здалася на руки поводиря. Від провів і посадив в машину. Поки їхала я намагалася якось вговтати той ґвалт в голові. Гризло невдоволення, бушувала злість на все, на ситуацію, на сліпоту, на відчуття безпорадності, бадьоро так веслувало роздратування чистої води. Усі мої прикрощі набули вигляду лавини, що нестримно неслася з гори, а я у неї була на дорозі. Я втомилася. Мені дійсно це все тяжко давалося, я й зараз почувалася так наче мною стадо слонів погуляло в футбол.

- Ми приїхали. – сказав Богдан. І я повільно винирнула з марева невтішних думок.

- Проведи за столик будь-ласка мене і покури годинку десь поряд.

- Я тебе саму не залишу.

- Я пам’ятаю, ти охоронець, ну не гріх же над душею. Мені потрібно трішки простору. І взагалі поспостерігай за чоловіком з яким я буду пити каву, мені цікаво, як він себе веде. Ну, що ходімо?

Пахло рибою, шашликом, свіжим огірком, мені страшенно захотілося їсти, та їсти сліпому на людях це повна…тому у чемного офіціанта, який положив меню я скромно попросила кави і запакувати з собою шашлик і підійти до Богдана, залишити йому м’ясо і рахунок. М'ясо тут готують просто божественно, воно тане у роті. Козирне місце своєю простотою. Ніяких гламурних назв страв, горілку пити – фу фу, ми барської крові, нам коньяк і такий англійський і от що саме цікаве в традиційній Англії навіть не здогадуються про існування даної марки коньяку, але у нас модно.

- Привіт? – пролунав знайомий голос над головою. І на мої плечі опустились руки Володимира, для зручності себе він повернув мене до себе і я відчула запах його одеколону, тонкий і ненав’язливий і запах його тіла. Він поцілував мене в щоку.

- Чому такому ідіотові, як твій чоловік дісталася така жінка? Де справедливість?

- Ти тільки натякни, що хочеш прожити зі мною до кінця днів своїх…завжди мріяла мати чоловіка – президента країни. - хмикнула я.

- Дорога, якої саме країни?

- Я тебе люблю – розсміялась я.

- І я тебе люблю.

- Але, боюсь, що щастя в моїй особі ти можеш і не пережити.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись