Зі мною темрява

Розмір шрифту: - +

Тринадцята глава

Незадоволено ворухнулася і забрала набридливе волосся, що лізло в обличчя. Волосся не забралося ще й стиха забурмотіло. Очі відкрилися миттєво, притулившись до мене лежала потіпаха. І сплячою вона виглядала такою милою, теплою, розніженою і навіть слинки не пускала і не хропла. Миттю від неї відсахнулася, переживши бажання, як собака стріпнутися. Від моєї метушні вона проснулася, кілька разів кліпнула очима зганяючи залишки сну.

- Ви, мене що подушкою задушити вирішили? - трохи ще хриплим зі сну голосом запитала вона, піднялася і сіла притулившись до подушки.

- Я тут загуглила, як карали розпусниць…О, уява у народу ще та. І голою по вулицям водили, і різками били і слонам на потіху віддавала, ну і всяко різно убивали. Народні способи покарання в Україні не становили загрози життю і здоров’ю…на відміну від деяких диких племен, де таку потіпаху вбивали і з’їдали усім племенем.

- Я от зараз не знаю, мені порадуватися ваші обізнаності чи затурбуватися про ваш психологічний стан? - буркнула вона.

- Повелителька членів, що переймається моїм душевним світом…- солодким голосом почала я. - Ні, то вже якось занадто. - з сумнівом подивилася я на неї.

- Ваші знущання на мене не діють.

- Подвою зусилля? - запропонувала я.

- О, ви не стерпні. - обурилася вона, схопила свою подушку з ковдрою і нарешті втекла з моєї кімнати.

- І от інстинкт самозбереження начисто відсутній. - провела я її поглядом і відкинулася на ліжко. - Хоча кому я це кажу? Що день новенький нам готує? - задала я запитання і швиденько перебрала варіанти відповідей. - І як не крути, а виходить віхола. Густа, що і світанку не видно в якій десь бігає купа дурисвітів. - невтішно заключила я і потопала в душ.

Головне не надто сильно перелякати себе перспективами, що майорять на горизонті. Труднощі то вічні супутники життя. Ми їх вирішуємо, ростемо над собою, гартуємо характер, виходимо за межі і існує навіть якась мить, коли несамовито пишаємося собою за те, що встояли і виграли той раунд. І вже коли все далеко по заду, а попереду солодке до карієсу життя, з гордістю згадуємо тих себе коли випірнули, випливли і принесли золото в зубах. І нічого нас так не тішить більше як знання, які ми молодці, про то ми ще потім і дітям і внукам будемо довго і нудно розповідати.

Натягла джинси з футболкою і пішла за кавою. Через вікно побачила Богдана, який видів на ганку і чи то розмовляв з кимось по телефону чи то просто досягав дзен приклавши його до вуха. На кухні господарювала Сара Конор в очікуванні свого термінатора, яка тут же врізала собі пальця, жалібно скрикнула в засунула пальця собі до рота…М-да, з альфа-героїнею то я певно погарячкувала. У цієї замість мозку торба з котами, яким весь час хтось хвіст придавлює.

Каву я зробила мовчки, потягнула собі тарілку з млинцями і з усім набором щасливого ранку сіла до столу.

- Доброго ранку! - зайшов Богдан.

- Здоровенькі будьте! - хмикнула я, оцінивши його такий спокійний вигляд. Поки він робив собі каву я його розглядала, мій погляд не залишивши не помічений і Богдан злегка підняв брову в німому запитанні.

- Як то тобі вдається бути таким незворушним в наші милій жіночій компанії? В тебе є німб, млієш від кунсткамери чи все таки п’єш заспокійливе?

- Може в мене мрія була погуляти в Капітана Америки.

- Це щось в трико? От завжди було цікаво на хріна вона носять труси поверх трико?

- Бо то було символом надлюдських можливостей. Не ображай героїв. Я фаната Месників. - хмикнув Богдан.

А я потяглася за телефоном і забила в гугл месники, кілька хвилин розглядала героїв. Надзвичайні здібності, непереможна сила, звісно добро зі зброєю в руках…і з сідницями, як горішок…

- О, - з єхидною посмішкою повернулася до Богдана, - викупаю. Ух, як же гарно. Гарячі хлопці.

- А?! - силився підібрати слова Богдан. - Та, що в тебе в голові клацає? - закотив він очі.

- Вогнику мій, в голові в мене мак росте і саме прийшов час добувати опіум. - життєрадісно заявила я.

- Ти щось приймала? - запитливо покосився на мене.

- Тільки ілюзію за реальність. Так, фантастична жінка? - подивилася я на дівку.

- Ви вже геть здитиніли. - осудливо сказала вона.

- Та годі дитя янгола і демона, чи то володарка причинного місця…

- Вам самій ще не набридло? - тяжко зітхнула жертва моїх репресій.

- Так ранок почався, а у нас ще жодної істерики і чудодійної втрати свідомості не було. Нудьга. - порадувала я їх посмішкою аж до кутніх зубів. Обоє вразилися і навіть для різноманіття переглянулися один на одного.

- Ладно що в нас сьогодні є втішного? - уже серйозно запитала я Богдана.

- Можеш далі розважитися лихослів’ям. - буркнув Богдан.

- Гаразд. - кивнула я. - Тоді буду в своїй кімнаті. Піду пошукаю кого ще стерти на щебінь.

Зробила собі ще кружку кави і перемістилася в свою кімнату. Бажання клеїти дурника, як рукою зняло. Почала з роботи. От її скільки не роби все одно всю не переробиш. Трясовина поточної діяльності засмоктала на декілька годин. Оцінивши, що компанія наче без мене дуже навіть живе, я навіть зітхнула з полегшенням. І приступила до вдумливого розбирання листа від начальника безпеки. Файл був на Ващенко Георгія Едуардовича. Я щиро не розуміла де і як я могла перейти йому дорогу, по зрівнянню з ним я кузька. Він виходець з 90. Це з ґатунку self made. Його компанія нагадує диктаторську країну, де піддані вірять, що в вітер віє в ту сторону в яку скаже господар. В його компанії непогані зарплати і залізна дисципліна. Свій бізнес він почав ще в студентські роки, відкривши магазин з горілкою, далі тільки вгору, кіоски розросталися, заводи строїлися, бізнес розширювався. Особливу увагу приділяє розвитку на зарубіжних ринках. Спілкується бізнесмен виключно з тими, хто може принести йому вигоду. На початку бізнесмен не гребував послугами кримінальних авторитетів. Далі слідував перелік його друзів, деякі з них і за вживання наркотичних засобів сиділи, за побиття в цілому вражаючий список, далі йшли кинуті друзі. Читаючи історію сходження українських бізнесменів, розумієш, що кримінальні драми дивитися вже не цікаво.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 10.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись