Забавки Nemesis

Розмір шрифту: - +

ЧАСТИНА 3 1924 Млин

ЧАСТИНА 3

1924

Млин

 

Остапові відкрити млин допоміг вуйко. На саме Різдво. То був 1924 рік, за два роки до Пілсудського.

  • Хто то колядує там?

Остап не пізнав вуйка. Як можна пізнати того, хто вже двайдцять літ як поїхав на заробітки до Канади?

  • Бог ся рождає,

Хто ж то може знати.

Ісус му ім’я,

Марія му мати…

Після коляди була щедрівка. Пора відчиняти, налити горілки, дати ковбаски колядникові. Остап відчинив двері. На вході, в гарному дорогому кожусі, в гарній шапці з лиса, в дорогих м’яких чоботах з якимось хутром зверху, стояв і шкірився вуйко Теодор.

  • Христос ся рождає! Але ж ти і виріс, племінничку!
  • Вує, я ті не спізнав, не спізнав!
  • Певнє же так! А як ти міг мене спізнати? Ти ми ще видів двайціть літ тому, ти ще був втеди малим смаркачем, Остапе! Дай ті обійму, клич мамцю свою, жаль братик мій не дочекавсі.
  • Мамо, пририхтуй нам щось. Певно же вуйко Теодор зголоднів фест!

Остап швидко допомагав матінці пририхтувати на стіл, дістав з креденса фляшку і три гарні чарки. Присіли.

  • Та то так, то так. Ти би, Остапе, знав, я вже другий місяць в дорозі ту до вас. Холєра!
  • Вує, давай борщу з «вушками»? А вареничків? А голубців? А куті? Давай я ті ще узвару шкляночку, давай-давай.

Як і має бути, посиділи довго, повечеряли файно. Шість разів приходили колядники, вертеп. Поколядував і Остап, і мама, і вуйко Теодор.

  • А шкода, Остапе, що ти кави не маєш. Я б зара філіжаночку маленьку.
  • А чому то, вуйку, не маю? Ти що, мислиш си, що ми тут геть дикі і ніц не знаєм і не вмієм? Кава - то львівське «данє». Я не люблю кави, але літом ве Львові купив, як чув.

Випив вуйко кави. Остап чаю різноквіткового. І тут вуйко розпочав розмову, заради якої вирушив за півсвіту.

  • Чуєш, Остапцю, я ж тут заради тебе приїхав. За тобою, за племінником моїм. Забрати тебе до Канади. Остапцю, ти би видів яка то країна! А велика яка! Я до пароплава тиждень потягом їхав! Тиждень через поля з пшеницею, житом, через ліси незвідані до кінця. А яка там риба в річках! А які озера, Остапе, другий берег не видко, як море. І зима як у нас, зимно. Може ще зимніша! А літо ше тепліше.

Остап зачаровано слухав, не вірилось, але ж вуй не брехун. І нащо йому брехати?

  • Вуйку, я не можу поїхати, на кого маму лишу?
  • Остапе, мама теж поїде, як її саму лишити?
  • Вуйку, я сі женю, зара після посту, восени.
  • То з жінкою поїдеш. Але там україночок ладних на виданні – до кольору до вибору! Нашо ти сі жениш? Гонишсі?
  • Та нє, вую, я її люблю сильно. І вона мене. І нема вже в нас часу.
  • Але ж ти!

Вуйко сміявся з Остапа і жартівливо грозив йому пальцем. Остап зашарівся і зніяковів.

  • Ну ти, Остапцю, гет чисто як брат мій, упокой Господи його душу, як і я такий самий. Що, вже видко?
  • Та нє. Нє.

Посиділи мовчки. Вуйко встав, взяв валізу, оббиту латунними куточками, відімкнув замки, відкрив. Вся кришка зсередини була обклеєна різними паперовими грішми і фотографіями. Вуйко побачив здивовані Остапові очі.

  • Але ж то багатство яке, вуйку!
  • Та де, то в Канаді вже не багатство. То сміття, папюрки. За ті папюркі в нас вже ніц не купиш. От царські руські рублі, от польські злоті, крони чеські, марки німецькі, а, от ще совітські, а он хінчицькі. То все попривозила з собов еміграція. А отут посередині справжні гроші – то єден доляр Канадський, а то єден доляр Сполучених Штатів Америки.

Остап вражено дивився на все це багатство і не йняв віри. Поряд на фото в гарних убранях і капелюхах біля вуйка стояли ладні, поважні пани. На іншій знимці гарні жіночки з малими дітлахами на руках.

  • Ну то що, Остапе, зробиш? Маю я для тебе тоді подарунок файний.

Вуйко дістав з валізи пуделко, з пуделка мішечок. Мішечок важко дзенькнув до столу. По одній з мішечка на стіл вишиковувались золоті монети.

  • Ну то можеш тепер си землі прикупити, я ще зароблю. Більше зароблю. Поїхали зі мнов. Ти молодий, ти си зможеш заробити більше як я. Їдеш, нє?
  • Нє. Я Оксану не лишу ту, а їхати вона зара не зможе.
  • Ну то на, купиш си поля ладний кавал!
  • Нє, не селянин я, нє. Орати то не для мене.
  • А що для тебе?
  • Я тоді як і ти в Канаді, файний млин побудую, такий як пан Щепільський ту в другім селі має. Але ще ліпший млин. Я вже знаю де. І знаю який. Точно побудую. Вує, а який там млин в тебе?
  • Вітряний. І не єден, вже пять.
  • Вуйко Теодоре, та ти магнат якийсь! Я буду водяний будувати! Ту на нашій річці Гливанці. Там є таке місце, де треба зробити загату, ставок і вйо! І вітру не треба!
  • А зимою, як річка замерзне до дна, шо будеш робив?
  • А ту, вує, якесь місце чарівне одне. Там Гливанка ніколи не замерзає. Ще нікт не бачив там льоду взимку!
  • Остапе, не льоду треба боятись, а людисок.



Juriy Kirnos

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись