Забавки Nemesis

Розмір шрифту: - +

ЧАСТИНА 10 1942 Смертельні карти

ЧАСТИНА 10

1942

Смертельні карти

 

  • Хлопче, ми знаєм, ти пишешся Крук, і твуй ойтєц - млинар, пшеницю меле в твоїм селі людям. А ти, «симпатик» наш, Олесь. – говорив старший…
  • Шо, німці забирают собі певно все? – додав другий…

Вони прийшли, вже було темно. Постукали, коли Олесь привідчинив двері, «Слава Україні» одразу дало зрозуміти, хто перед ним. Олесь не боявся, давно хотів їх знайти. А вони самі знайшлися. Йшли довго, через весь центр, потім аж за Краківський базар, якимись дрібними вуличками. Зупинились, зав’язали очі. Ще трохи покружляли і завели в підвал. Олесь зрозумів за запахом. Хустку з обличчя зняли.

Світила гасова лямпа, а за столом сиділи двоє, два старші вже пани, гарно вбрані. Біля руки одного з них лежав пістолет.

  • Так, Крук, ойтєц млинар. Ага.
  • І шо з того? – в Олеся не було страху …
  • А то, шо ми вєми, же ти у Хефлінгера в науці був і при роботі. В сина його.
  • Хлопче, а кондитерську та німецька наволоч відновит скоро. Люблят вони солоденьке. То нам «свої» оповіли, з магістратури. А ти ще за Польщі був на зібраннях наших. І тоді поважно говорив про слово Рубана на нараді крайовій. Файно говорив, ми пам’ятаємо…
  • Так, говорив. Бо то все правда. Не хочут німці України вільної.
  • Так, не хочут. Гестапо звіріє. Минулого тижня на Замарстинові – чув?
  • Чув. Шо то було?
  • То агент був їхній, Іюда продажний, за рейхсмарки продав місце екзекутиви крайової. Ми го вже зловили і ... Треба німцям дати гідну відповідь. Дві дівчини далі в тюрмі на Лонського*, а двох легенів вони стратили. Повісили героїв.
  • Шкода хлопаків. Прошу пана, як до вас звертатись?

Чоловіки переглянулись, один дістав люльку, набив тютюном, прикурив від металевої запальнички і випускаючи кільця ароматного диму сказав:

  • А ніяк. В нас нема імен. Як не знатимеш, то і не видаш.
  • Та я …
  • Знаєм, що не видаш, але як будут в око пхати голку або попід пазноґті?
  • А ти ніц не знаєш! Видати не можеш. Тому, ти більше не Олесь.
  • Ти відтепер називашся…

 

*Тюрма на Лонського, поб.1918-1920 р.тепер Сізо по вул.Городоцька, раніше жандармерія, НКВС, Гестапо.

Старший задумався, потім промовив:

  • Цукор. Так, Цукор. Я Микола, він – Тато. І Все, більше і знати ніц не треба. В твоїм селі дві боївки є. Вони не знают єдена другу. І дасть Бог, ніколи не взнают. Допоки Україна не встане з колін.
  • Тато, Цукрові треба організувати боївку нову ту ве Львові, скоро час.
  • Так, Миколо, як Цукор даст пропозиції, ми перевіримо людей, так? Ми СБ чи нє?
  • Потім буде зброя і завдання.
  • Слухай, Тато, а як Остап Крук став таким багатим млинарем? Може в нього в роду був якийсь Орев?

Хто, хто Миколо? Млинар по-жидівськи?

  • Не млинар, а ворон. Ворон чи крук.
  • Може і був, то в Остапа треба запитати. Слухай, Миколо, він файний хлоп і муки нашим боївкам завше добре дає.
  • Цукор, ти йдеш знову в цукерню, як сі відкриє. Запишешся як Стефко Фіцик.
  • А як почнуть перевіряти – хто то і звідки той Фіцик? А почнуть точно!
  • Фіцик на Заплатині біля Стрия мешкав. Мама вмерла торік, тато ще раніше. А Стефка куля місяць тому дігнала. Не зможут перевірити. Най пробуют.
  • То було би файно тій нензі з трутков щось напекти. Най Цукер їм шось прирехтує «солоденьке», нє?
  • Нє, Миколо, то нездала пропозиція. Німці любят дітям давати печиво і цукєрки. Як мислиш, Цукор?
  • Так не мож. Я видів, як патруль дітям дає солодке біля Площі Ринок. Потруїться багато дітисок. Не мож, гріх страшний.
  • В суботу як завше на Зеленій, Грюненштрассе німці будут в карти грати. То інформація від замордованої жидівки Міли. Давайте перед «тим» ще раз все обговорим і заплануєм.

 

Олесь знайшов двох хлопців за два дні. Тиждень Служба Безпеки перевіряла, що то за фацети. А фацети ті були справжніми Львівськими батярами, зрештою як і Олесь, вони його за вдачу своїм давно вже визнали. Ні хвилини, ні секунди сумнівів – що робити? Хто винен в біді і горі людей, хто не хоче свободи для України? Третьою була дівчина, Ада. З нею було все і так зрозуміло, батьків німці постріляли. Решта родини сховалась в підземних незвіданих старих львівських колекторах. Ада стала полькою Агнєшкою, на диво добрі старі польські пан Тадеуш і пані Божена прийняли її за рідну і Ада-Аґнєшка пішла в пральню працювати. За два тижні Олеся знову взяли до роботи в заново відчинену цукерню, але цукерня тепер називалась – «Liebling» (улюблена – нім.), ще за три тижні «боївка» була сформована до кінця і озброєна автоматом, трьома пістолетами і двома гранатами. Хлопці «горіли» до справи. Ще одна «боївка» на прикритті і для евакуації зброї.

 

Холодно нинька, Олесь стояв посеред під’їзду і дмухав на руки. Ти, Аґрус, йдеш зі мнов наверх до мєшканя, ти, Будяк, ту внизу чатуєш. В тебе гранати і пістолет, казали мені же ви двоє вже обстріляні. Будяк, вважай ми тут. Ада піде зі мною наверх, буде в двері стукати.

  • Цукор, шкода, що Мільку німці заарештували. Як вони взнали, що вона жидівка? Яка гарна краля була. Та нова, що за мєшканєм дивитсі, ми ї не знаєм. Шкода її. Га?
  • Так. А хто ті каже, їй щось робити мусим? Потім їй німці зроблят самі. Нема то чого до прислуги німецької йти. То полька.

Ада потягнула за шнурок, зазвучав мелодійний звук дзвіночка.

 



Juriy Kirnos

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись