Забавки Nemesis

Розмір шрифту: - +

ЧАСТИНА 16 2008 Епілог

ЧАСТИНА 16

2008

Епілог

 

  • Чуєш, Касю? То я, Стефа. - мама Леся ще раз постукала легенько у двері.
  • Лесику знов гірше. Чуєш? Що, ти спиш там чи що? Чуєш, Касю, буди Федя, прошу ласкаво, заради Іса, хай завезе нас знову в Щирець до пані Мар’яни. Йой, Касю, тіко Мар’янка му може помочи, тіко Мар’янка. - За дверима щось впало, голосно дзинькнуло.
  • Хто там, до курвиматері, приперсі так рано? – Федір був з похмілля.

Двері привідчинились, і Стефа побачила червону пику місцевого дільничого Федора Павловича.

  • Йой, шо ти, до курви матері, приперлась ?

Федя повернувся задом, пукнув і з матюками пошкандибав.

  • Ходи, ходи сюда, Стефка. Я мушу щось попити. Той бл...кий перевіряльник з управи вчора був.

Федьо підібрав з підлоги металеве емальоване літрове горнятко, зачерпнув з відра води і почав жадібно пити. Стефа мовчки чекала, її заплакані очі уважно стежили за власником Жигуля. Федьо зачерпнув ще літр холодної води, набраної з кирниці і вилив собі на голову.

  • Уфф, уфф, як же то файно!

Федьо випростався, відійшов від алюмінієвого тазіка, повернувся до Стефи і з розмаху присів на старе, ще совітського дизайну крісло. Крісло жалібно затріщало але стара совітська мебель стійко витримала Федіних 120 , встояла. Що Стефа, гірше Лесику?

  • Гірше, Федю, гірше. Знов сидит під столом і плаче.

В Стефанії текли сльози по щокам.

  • Ну не плач, Стефо, не плач. Коли поїдем?
  • Я вчора дзвонила до пані Мар’яни, казала що нинька по полудні не має бути черги.

Ну то добре, то поїдем.

Виїхали на Львівську окружну. Файні дороги тут поробили. Але Жигуль час від часу чихав і смикався.

  • От гімно москальське! - Федір нервувався. - І чого я не продав то гівно ще коли го мож було продати?

Федір вже возив Стефу з Лесем до цілительки Мар’яни не перший раз. Що там до того Щирця? Під'їхали до стандартної п’ятиповерхівки і запаркувались біля такого самого Жигуля.

  • Все, йдіть до своєї мольфарки, а я поки карбюратор подивлюсь.

Стефа взяла Лесика під руку і повела. Дійсно черги на сходах не було, цілителька сказала правду. Еге ж. Вона ж бачить.

Маленька чистенька двокімнатна хрущовка. Мар’яні чоловік вже давно казав переїхати до нього в будинок. Даремно його тато будував чи що? Вона не могла. Не могла кинути цю маленьку квартирку і великий світ людей, які потребували її допомоги. Як вона змогла покинути школу, маленьких діток, музику? Вона завжди чула музику. Ні, правильно – бачила музику. Чула потім. Спочатку було світло, потім був звук, потім був колір. А може навпаки? Приходили раніше сусіди, потім знайомі, потім всі родичі, потім знайомі знайомих. Потім, швидко, про Мар’яну вже знали по всій Україні. Під будинком завжди були люди. Сусіди мовчали, тому що кожен з них отримав від Мар’яни свого часу допомогу. Комусь же потрібна теж допомога? Нетипова галицька солідарнісь.

Мар’яна бачила і чула хворобу. Коли було видно, що то медична проблема і найкраще буде звернутись до лікарів, вона одразу казала – то в лікарню, або – то до хірурга, або – то до імунолога. Але часто болячка мала свій звук і колір, і Мар’яна могла вплинути на цю аномалію, вигнати її. Вона ніколи не просила грошей. Їй не можна було брати гроші. Дідусь, як виявилось, таємний мольфар і травник, колись їй наказував: “Мар’янцю , ти не повинна ніколи брати гроші за те, чим можеш помочи людям. Як попросиш грошей, то більше ніц не побачиш”. Вона і не просила ніколи. Щось могли в коридорі на поличці лишити, за те і дякувала потім тихенько і людям і Богу.

Мар’яна взяла Леся попід руку і завела на свою мікроскопічну кухню. Лесь їздив до неї вже не перший рік і Мар’яна знала що і як. Стефа сіла на ослінчик в коридорі. Після Мар’яни Лесик буде спокійний. Він не буде плакати і згадувати ту кляту зупу.

Які сьогодні в тебе гарячі руки, Лесику. Як ніколи. Вона потримала Леся за руки, помолилась, стала позаду. Лесь вже не плакав. Відчував спокій тепло і любов. Лесь більше не говорив про зупу. Мар’яна бачила чорні діри в Лесиному світлі. Вона відувала, що цього разу може закрити ці чорні бездонні діри як не назавжди, то надовго.

 

  • Чуєш, Федьо, Лесику легше.

Федір уважно дивився на дорогу, слухав радіо і почав чути, що позаду вже ніхто не скулить.

  • А точно, Стефо, нинька мольфарка Леся файно підшаманила. Но.

Файно, Богу дякувати, файно.

Лесь тихенько сидів збоку і дивився на дорогу, чи на дерева, чи на хмари. Стефа не могла зрозуміти, куди дивився її синочок. І чи він взагалі кудись дивиться крім як в самого себе. Тихенько грала музика, на дворі був гарний вечір. Заїхали у своє село.

  • О! Стефцю, подивись – видиш американка попрала лахи і розвішує.

На подвір'ї, біля якого вони якраз проїжджали, дівчина, блондинка з короткою стрижкою в коротких шортах щось витряхувала і розвішувала на довгий шнурок.

  • Яка американка?*
  • Стефцю, ти з Лесем ніц вже не знаєш, що довкола робиться. То Марина знайшла свою вкрадену в роддомі дочку. Через двайціть років, Стефцю! В Америці знайшла. Як ти не знала? Стефцю, всі вже знают, а ти нє? Як зустріла Зеню, чи то Зену, на вулиці біля церкви, а вона - копія Марини. Копія, тільки на 20 років молодша. Марина ледве з розуму не зійшла. Богу дякувати не зійшла. Досить з нас клієнтів Кульпаркова. Стефцю, вибач мені, я не хтів. Вибач.



Juriy Kirnos

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись