загублений.

Розмір шрифту: - +

02/05.VI.2018

ще довго метався вагоном, щоб з'ясувати як так трапилось, що я сів не в той поїзд ( таке зі мною вперше за 11 років життя між містами ). б'юсь головою об коліна та кожні 5 хвилин як підліток бігаю на перекур в туалет ( дам маленьку пораду, щоб курити не обов'язково виходити на станціях, можна дати хабар провіднику ).
курив, плакав, курив - зараз моє життя зациклилось в цьому колі.
доїхавши до Миколаєва я не виходив з вагону поки провідник не пояснив, що це кінець його робочої зміни і він хоче побачитись з родиною, а покинути своє робоче місце не може, поки не зійде останній пасажир. 
зійшовши, я попрямував до таксофону, щоб зателефонувати мамі ( часто дзвонив і мовчав, щоб просто почути її голос )
але сьогодні я вперше прошепотів "мам.." і почувши зойк на протилежному кінці телефону мовив "ты меня извини, я сегодня не приеду". не впізнала, сказала лише, щоб перевірив набір та повідомив "своїй мамі", щоб зайвий раз не хвилювалась, вона говорила, а я мовчав. як мені хочеться провалитися під землю, померти насправді, я роблю боляче найдорожчій людині в моєму житті. моїй МА.
тоді я почемчекував до каси, дізнаватись, коли є квитки до Львова, касирка пережовуючи голубці відповіла :
" только 5 июля есть прямой поезд во Львов, а так то с пересадкой, Николаев - Херсон - Львов".
взяв прямий,Херсон для мене мав сирий надлишок у пам'яті, а я хотів додому і боявся, що знову сяду не в той поїзд.

здається, що сьогодні вже 3 червня, а може й 4, не слідкую за датами від 2007 року. весь той час я блукав Миколаєвом, спав на вокзалі, пив пиво. робив все, що робить турист з обмеженим бюджетом, але бажанням побачити місто. тут лише була одна відміннімть - я шугався кожного перехожого.
коли 3 роки тому, в цьому місті зустрів свого однокласника Савєльєва, той аж зблід, коли побачив мертвого ( ви лише уявіть, це он як спецоперація з Аркадієм Бабченко, що прогриміла на днях, але він був приписаний до мерців день, а я на той час 9 років), тоді я сказав, що він помилився і ніби пішов за своїми справами, але Степан пішов за мною. всередині щось стискало, коли той злапав моє плече та обернув обличчям до себе і мовив "Діма, я не скажу, що ти живий виблядку, давай краще вип'ємо." я погодився і розповів йому все, як зрадив Олю, зненавидів батьків за другу дитину та побив до смерті свого найкращого друга.
розповів йому все, а він мені сказав, що теж робить "втечу" та збереже мій секрет до могили. 
зберіг - через рік він загинув у зоні АТО.

Оля! Олічка! як сумую за нею, 11 років її фотокартка з паспорта біля мого серця. збираючись вирвав її разом з першою сторінкою. ми були разом 2 роки. були. познайомились, коли мені було 17, а їй 25. мої батьки довго засуджували мій вибір, а я не хотів їх слухати, бо "сперма в мозок била", а вона як доросла та досвідчена ( для мене це був привід для хизування перед однолітками) дозволяла не використовувати контрацептиви, якби я тоді знав чому...
"моя голубоока Ольга Сергіївна", я так її кликав, коли хотів подразнити чи поставити перед собою на коліна чи в інші пози. тепер мені соромно.
зараз вона щаслива, має дитину, дівчинці десь так як і даті від моєї псевдосмерті, швидко знайшла мені заміну.Анастасія, копія матері, лише очі карі.

десять разів перепитав провідника чи поїзд до Львова, той грубо мене послав та втулив прямо у вивіску на вікні вагону " Миколаїв - Івано - Франківськ ". я попрохав розбудити у Львові.



м'ята

Відредаговано: 11.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись