Запали мене

Розмір шрифту: - +

Розділ 6

Це був батько…він чомусь плакав,що зовсім не схоже на нього.

-Привіт Лія,мені потрібно тобі щось тобі розповісти-плачучи говорив він мені.

-Тату,все гаразд? Чому ти плачеш?-хвилювавшись за нього,я почала нервувати.

-Рідненька моя,мама сильно хвора…

-Щооо…тату що з нею?-я почала плакати,я лила гіркі сльози…моя мама хвора,це не можливо.

-В неї рак!-я чула як батько плаче,моє серце зжималося,я плакала разом з батьком…

-Як ми можемо їй допомогти?Що потрібно зробити? Тату кажи , я все зроблю…

-Для операції потрібні великі кошти,але це не означає що операція її врятує.У нас немає таких коштів ,навіть того що дали нам наші рідні не вистачає.

Я незнала що робити 5 хвилин ми просто мовчали, і схлипували. Тепер я точно знаю що мій найбільший страх…втратити батьків. Мої думки батько перервав…

-Доню,як би ми сильно з мамою не кричали на тебе,не вказували на твої помилки…ми любимо тебе,дуже сильно.-ось,ось ці слова які я так давно хотіла почути, що вони мене ЛЮБЛЯТЬ. Я почала плакати ще сильніше.

-Можеш дати телефон мамі? Я хочу почути її…

-Так звичайно,але вже завтра,вона спить , я не хочу її турбувати.

-Гаразд , я завтра вам зателефоную,тату тримайся з нею все буде добре,я теж люблю вас.-я ревіла…я не хотіла усвідомлювати це …мама моя мама.

Цілу ніч я не зімкнула очей,шукала вихід,додаткове місце роботи…працювала я до 10 вечора,вибір був не великий.На роботу я прийшла з великими синцями під очима …директор це помітив і почав все розпитувати…я не хотіла говорити на цю тему,тому сказала що дивилася фільм…звучало це смішно. Дивилася фільм,щось більш правдивіше мій мозок не міг вигадати.

Я приступила до роботи, вона мене відволікала від поганих думок…я забувала це, поки обслуговувала людей. 

 

Позвонила до мами,телефон ніхто не підіймав,я почала хвилюватися…набрала батька ,теж саме…серце забилось в шаленому ритмі,що з ними ? Як мама ? Невже все настільки погано? Я всього декілька неділь в Нью-Йорку,і дізнаюсь про таке…

Через декілька хвилин,батько мені перетелефонував,мені стало спокійніше коли я почула його голос:

-Вибач що не підіймали телефон,ми  були в лікарні,врач оголошував нам курс лікування…

-Що він сказав? Є шанси що вона буде здорова ?-я знову почала плакати,і було всеодно що я на роботі,я боялась за свою маму.

- Шанси 50/50,але потрібні великі кошти,і лікування за кордоном.-я готова знайти ці кошти , і ідея у мене була,але батьку вирішила про це поки що не казати.

-А тепер я можу поговорити з мамою?-батько якось дивно видихнув, і дав телефон мамі.

-Мамо , рідненька моя привіт-я плакала так гірко , що весь персонал почав запитувати мене що таке…але я не звертала увагу на їхню присутність.

-Привіт доню-її голос був виснаженим,вона була сама не своя . Хвороба її сильно виснажує.

- Як ти себе почуваєш? Батько все мені розповів…

- Мені дуже важко,я хотіла попросити в тебе вибачення , що так мало часу приділяла тобі,не говорила настільки сильно люблю тебе,а лише знущалася над тобою…часу назад не можна повернути,і нічого виправити. Але знай я люблю тебе. Дуже пізно це сказала , але прошу вибач мене…- ці слова були зворушливі,я любила її але ніколи не казала їй цього…

- Це я повинна вибачатися,що не стала донькою вашої мрії , це моя провинна що я зараз за тисячі кілометрів від вас…я люблю тебе . І зроблю все щоб ти була здоровою.

-Дякую доню, ти наше з батьком щастя,ми просто дуже пізно це зрозуміли…крім своєї роботи ми не звертали увагу на твої інтереси.

Я любила їх , вони любили мене…я цього так хотіла . Але я зробила помилку,чергову помилку,залишивши їх там.

А ідея моя була в тім  щоб попросити допомоги з коштами у Містера Мітчела,я знала що за це мені доведеться більше працювати , або ще щось , все залежало від нього…А чи захочить він давати мені таку велику суму грошей? Почне задавати запитання на які я не хочу відповідати…

-Містере Мітчел,можна до вас -постукавши в двері його кабінету,і привідкривши їх запитала я .

-Звичайно Лія,це щось термінове? Ти якась стурбована…все нормально?-з здивованим обличчям він запитався мене.

-Можу я у вас дещо попросити?

-Все що завгодно…тебе щось не влаштовує на роботі?

-Ні з робою все гаразд,тут є інша ,більш важлива справа…-трішки зам*явшись відповіла я .

-Я тебе уважно слухаю!

-Мені потрібна велика сума коштів ,на операцію…у моєї мами рак…-я знову почала гірко плакати.

-Дорогенька ,спокійно,я тобі допоможу…в мене є заощадженя -наливаючи стакан води , і пропонуючи мені говорив Містер Мітчел…

-Вибачте,я просто більше немаю до кого звернутися…я тут зовсім одна,а тих коштів що я заробляю не вистачить…-я ніяк не могла заспокоїтися.

-Не хвилюйся , я завжди радий тобі допомогти,а тепер розкажи мені все більш детально…

Я розповіла Містеру Мітчелу все! Чому прилетіла до Нью-Йорку,через що ,що з моїми батьками?! Він мене вислухав,і відправив раніше додому,мовляв щоб я відпочила,а завтра ми з ним зустрінемося і все вирішимо.

Я приїхала в хостел,нічого не хотілося…аж тут в двері хтось постукав,я відчинила думаючи ще це хтось з персоналу…На порозі стояв Нейтан,з букетом червоних троянд. Це було дуже зворушливо…але мені зараз було зовсім не до цього…та і не запрошувала я його…

-Нейтан, що ти тут робиш?

-Приїхав вибачитися…

-Хмм…як цікаво…і що ж буде далі? Ти знову через один телефонний дзвінок будеш зриватися на мені?-я злісно дивилася на нього…хотівши прогнати його,але чомусь я не могла цього зробити…

-Ні, цього більше ніколи не буде,я навіть телефон цього разу не взяв із собою-він посміхнувся- Можна мені увійти?

-Так звичайно,проходь-він пройшов в мою невеличку кімнату,в якій все було разом і кухня і кабінет і спальня…і вручив мені букет троянд. Вони пахли просто неймовірно.

-Вибач, що того разу все так вийшло, я не хотів тебе образити і накричати-він сів на диван і махом руки запропонував сісти біля нього…який ж він був гарним, в чорному костюмі ,просто неймовірний , через яку було видно його гарне тіло…



Alexsandra Tkach

Відредаговано: 11.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись