Запальничка Да Вінчі

Розмір шрифту: - +

5

- Так, справжня. І нас, відьом, доволі багато. Навіть у нашому місті. Легенду, що я тобі зараз повідаю, розповіла наша керовниця, Мегера. Кожна молода відьма має в неї кілька уроків і екзамен - з теорії і практики відьомства. А крім цього Мегера веде такий собі факультатив - про відьомство Галичини і Львова. На нього ходять тільки кілька обраних відьом, котрих сама Мегера вважє перспективними і буде займатись їх розвитком особисто.

Похвалюся, що я - найкрутіша молода відьма Львова. Така собі "Герміона львівського розливу". Насправді мене звати Олександра... От... Але називали всі з дитинства "Алічка", поки не додали "Ґ" напереду, як у тої самої грейнджерихи. Відволіклась, вибач. 

На одному з факультативних занять розглядали ми тему створення нашого рідного міста. Так, саме створення, а не заснування. Щоб ти знала, у відьомства версій історії ще більше, ніж у вас, звичайних. Я не дискриміную - проста констатація. А легенду про триокого лева може би і не згадували, якби не "Гра Престолів". Що так здивовано дивишся? Чи не дивишся? Ну, серіал. Мда. "Триокий ворон", нічо не говорить? Менше з тим. То лише був привід згадати цю легенду.

Багато справжніх подій нашої історії забуто, або й спеціально знищено згадки про них. Але ти точно знаєш таке ім’я, як князь Ярослав Осмомисл. Ану, що ти про нього пам’ятаєш?

- Нууу... Був він видатним Галицьким князем і знав вісім іноземних мов, чому і прозвали його Осмомислом. Щось таке.

- Це лише, скажемо так, хвостик легенди. У нас її розповідають інакше.

Ярослав був відьмаком давнього роду. Щоб ти знала, майже всі наші князі, що правили цими землями біля чотирьох століть, були відьмаками.

Тут треба пояснити. Відьма і відьмак - доволі різні поняття.

Відьма - кожна особлива. І кожна має якийсь свій родовий талант. Переважно - один. Або це вміння зазирати крізь час, або крізь простір, або вміння накладати мару на людей чи інших живих істот. Та багато іншого. Дуже рідко народжуються відьми з кількома вміннями - якщо відьомські роди змішуються. Ось, Мегера, наприклад. Та роди бояться змішуватись. Були випадки в історії, коли від таких союзів народжувалась якась почвара, що завдавала багато бід і горя. Яга, наприклад. І могутня відьма, і - людожерка...

Відьмаки ж нічого такого не вміють, надзвичайного. Ну, надзвичайного у відьомськму розумінні. Бо вміння особливі у них є. Підкоряти своїй волі словом, виконувати найскладніші задачі, бачити вихід з безвихідної для всіх інших ситуації. Зараз це б могли назвати авторитетністю, інтелектом, удачею... Роди, в крові котрих поєднувались всі ці вміння, називали відьмацькими. Логічно, що ці роди завжди були, скажем так, на вершині ланцюжка живлення. 

У Ярослава ж від малих років виявився особливий талант, окрім звичних. Зараз тобі треба буде напружитись, щоб зрозуміти. Ми живемо у чотиривимірному світі. Час і простір, що має довжину, ширину і глибину або висоту. Так сприймають світ і люди, і відьми, і відьмаки, і інші істоти. Так, є інші, і багато. Зараз не про це.

Ярослав бачив вісім вимірів. Два часи. І два простори.

Життя у восьми вимірах, можеш собі уявити, було дуже важким. Люди, будинки, вулиці, події, яких ніхто, крім тебе не бачить, і всім навколо це здається божевіллям. До Ярослава змалку почали викликати різних знахарів, чаклунів, відунів (ні, це не відьмаки, трохи інше). Ясна річ, ніхто нічого не розумів і не міг нічим допомогти.

Ярославу виповнилось тринадцять. Його давно перестали випускати до людей. Вважали його стан безнадійним. Та рук не опускали. І ось один місцевий відун дав мудру, як потім виявилось, пораду. Мовляв, якщо і може щось допомогти Ярославу, то тільки вища сила. А єдиною справжньою вищою силою, яка мешкала безпосередньо в наших краях, була Рада.

Довго розповідати про них, сестер Дару і Раду. Якось іншим разом. Скажу лише, що їм навіть приписували створення цього світу. І колись, дуже-дуже-неймовірно давно, Рада припинила свої мандри і осіла в землях майбутньої Галичини. Тут у неї народився син, Род, кров якого згодом започаткувала відьмацтво на наших землях...

Точно, звісно, ніхто не знав, де Рада живе. І чи живе ще тут. Але на кожну легенду знайдеться ще низка легенд. Ну, ти сама бачиш... Відун, ім’я якого забуто, повідомив батькам Ярослава легенду, в якій мовилось, що Рада живе у підземному замку, вхід в який було приховано, коли Рада втомилась від цього світу. Але вхід може знайти той, хто вже пішов з цього світу, а в інший ще не прийшов. Така собі формуліроффка, правда? Проте, Ярослав ж і був ніби і не від світу цього, і не від того. Варто було спробувати.

Покопавшись в архівах і розпитавши усіх старих відьом та нишпорок, князі знайшли, де, що і як має зробити Ярослав, щоб йому відкрився вхід у замок Ради. Ти думаєш, що це була складна задача? Не-а. Пригадай, я тобі казала: один з талантів відьмаків - знаходити вихід з безвихідної ситуації.

Не заглиблюючись в деталі про розташування планет, розу вітрів, кут нахилу дерев і швидкість росту моху на північно-південній стороні кожного сьомого каменю... Коротше кажучи, у певний день та час юний Ярослав був поставлений у відповідному місці. І ретельно проінструктований, що і як треба зробити та сказати.

Вість про те, що дитина буде намагатись достукатись до вічного божества і потрапити в її прихований замок, рознеслась уповсібіч, як на крилах. І ще швидше позїжджались сотні гостей з усіх-усюд, хто тільки міг встигнути. На коврах-самольотах, в сапогах-скороходах, в ізбушках на ножках, в пляшках від чаю... Я трохи стібусь, але десь так і було. Причетні і не причетні до дійства відьмаки, родичі, гості - всі, хто мав хоч дещицю сили цього світу - зібралися в той день на нашій землі.

Відбувся ритуал. Гора, біля якої все відбувалось, мала піти під землю, а нагору мав вийти... Ну, щось мало вийти. Чи сам замок, чи, не знаю, якийсь ліфт, наприклад. Тяжко сказти, що вони собі думали. Бо насправді не сталось нічого. Не тріснула гора з гуркітом, не вивергся вулкан, навіть не було блискавки з чистого неба. Просто з-за куща бузини вийшов триокий лев.



Олесь Друкач

Відредаговано: 30.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись