Запальничка Да Вінчі

Розмір шрифту: - +

1

- Щось цей пасьянс ніяк не складається. - Триокий сердився, і це явно чулось в його голосі. - Хоой... І нащо я сюди приперся, питається? Добре там, де нас нема...

Триокий склав карти в колоду, перед тим ретельно їх змішавши - карти літали, наче в руках шулера-фокусника. Сховав колоду у одну з незліченних кишень свого піджака. Підійшов до дзеркала. Тяжко зітхнув.

Приліпив акуратно вуса. Розчесав рідке сиве волосся. Поправив шкіру обличчя, наклав грим, ховаючи середнє око у складках чола. Зсутулив трохи плечі. Почепив на руку ціпок - неодмінний атрибут іміджу. Згадав про зуби, і перемістив їх, щоб не було видно кількох передніх - так, ніби їх було вибито ще в роки юності.

Клацнув запальничкою, затягнувся улюбленим ароматом, хухнув сивим димком. І пішов на роботу.

Рівно в ту саму мить, коли клацнула запальничка, відчинилась одна маленька кнайпа, що знаходиться неподалік львівської Ратуші. Незважаючи на ранній час, на порозі уже стояли перші відвідувачі. Збуджені, здивовані, схвильовані. Компанія друзів, котрі, перебиваючи один одного, активно обговорювали між собою події останнього дня.

- Це просто жесть! - майже кричала Марта. - То була ніби я, і ніби не я, і сон, і зовсім не сон, і ні на секунду не можна було подумати що це сон - так це було реально! Я познайомилась з відьмою, потрапила в чарівну країну, вмерла, НЕ вмерла, і врятувала світ. Кароч, такі пригоди, що нарошно не придумаєш... Я тільки не розумію, чому там в мене не було хлопця?!

- Ну, чекай, - посміхнувся Юрко. - Ти хоч собою була, а я взагалі народився в іншому світі і там жив ціле життя. Але зауваж - я таки потрапив в наш світ, і нащо? Щоб познайомитись з тобою, кохана. - І підморгнув Марті. - Куди ж ми одне без одного?

- Да-да-да, - проіронізувала Марта, знімаючи курточку. Компанія поступово розсідалась навколо столика. - А Марічка? Вона взагалі майже не змінилась. Бачиш, вона справжня у всіх світах. А де справжня я?

- Коли ти зі мною.

- Ой, мовчи, підлиза.

- А ти йому рота не затикай, це скоріше його функція. - Якраз обізвалась Марічка, що в цей час агресивно вигнутою бровою підзивала заспаного офіціанта. 

- Яааакий дотепний жарт. Марічка в своєму репертуарі. - Марта хотіла ще щось додати, але Юрко зімкнув її уста палким поцілунком.

Найбільш мовчазними були Марек та Аля. Вони вже багато разів переповідали свої історії друзям, але жоден з них не розповів все до кінця. Алі чомусь внутрішньо неприємно було бути відьмою, навіть доброю. А ще більше - бути закоханою. А Марек не міг зрозуміти, чому мав стільки разів померти. Відчуття ж були вкрай реалістичні. Марек став насправді боятися смерті.

Нарешті замовлені напої та страви зручно розташували на столі, і друзі вже були готові приступати до сніданку - а їсти хотілось звірськи. Ніби кожен з них дійсно за цю ніч прожив ціле життя, при чім, протягом якого не вдалось ні разу поїсти. Відчинились двері кнайпи і до середини зайшов пан Василь. На мить компанія затихла. А потім майже в унісон всі п’ятеро прокричали:

- Ну ви даєте!!!



Олесь Друкач

Відредаговано: 30.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись