Заплющ очі і слухай
Заплющ очі і слухай
Біжить, несучи на своїх хвилях небо, стрімка ріка. Полощуть у ній коси зелені верби, сріблом виграють поміж каміння в’юнкі рибини. Сонце стоїть на обрії, - повновиде й величне, заквітчавши короною небозвід. Шатра розкинуті біля самісінького берега й ми з Адою слухаємо, як б’ються крильми до скам’янілого дна неспокійні річкові хвилі. Коні зледачіло скубуть траву, Роман, торкнувшись пальцями струн, співає щось мовою ромів, ніби обволікає-обіймає голосом увесь світ. Ада пояснює: пісня про те, як циган іде польовою дорогою, вслухаючись у голос землі. Я до кінця не можу збагнути змісту її слів, але дівчинка каже: заплющ очі і слухай. І ми слухаємо: плескіт річкової води, шепіт листя плакучих верб, сміх літніх циганок, які повертаються до своїх шатер, сюрчання цвіркуна, який причаївся в заростях трави – нас огортає дивне багатоголосся, що раптом відкривається моєму внутрішньому зору. А потім ми гасаємо левадою, намагаючись упіймати в долоні вітер, і сміємось, як навіжені.
Увечері, повернувшись додому, я вслухаюся в тишу літнього вечора – вона така барвиста й дзвінкоголоса. Здається, чую, як проростає крізь землю трава і квіти заплющують очі, як стрепенулося на гілці яблуні сонне пташа і тче срібне мереживо сновидінь мрійливий місяць. Зранку несподівано приїжджають батьки і забирають мене в місто, а коли за кілька днів я повертаюся в село, шатер уже немає – цигани помандрували своїм нескінченним шляхом, на якому, урешті-решт, колись вони знайдуть свій рідний дім – так міркую я, сумуючи за Адою. Втім, щоразу виходжу на край села й вдивляюся у далеч, в якій одного дня зникли мої знайомі. Якими стежинами ступають їхні ноги, що бачать подорожні, долаючи втому і сон, які пісні співають, зустрічаючи новий день?
Минає час. Перемелює на своїх жорнах усе добре й лихе, залишаючи на дні пам’яті лише спогади. Інколи, у хвилини вагань, сумнівів чи метушні, яка поглинає до крихти, до останку, а душу тривожать безліч запитань, до мене приходить Ада – спомин мого дитинства. «Заплющ очі і слухай… - укотре каже вона. - У тиші літнього вечора можна почути голос свого серця…»
Добавить в библиотеку 