Запроси мене

Розмір шрифту: - +

7


 

Повернувшись додому, Джульєтта Роусен була вражена від несподіваної зустрічі. Племінник Аннабель поводив себе дуже дивно, звертаючись до неї на «Ви». Спочатку він відмовився від запрошення, яке Джулі вигадала на ходу, щоб не образити гостя місіс Вандерсон.

Завтра в цей час у них буде купа незнайомих людей. Джулі поникла. Їй здалося, що вона погарячкувала зі своєю гостинністю, але час не повернути і потрібно з цим змиритися.

У будинку було тепло і затишно. Роззувшись і зігрівшись, дівчинка почула радісні голоси батьків з вітальні:

− Ти не повіриш, Пітер, я спочатку не впізнала Джулі. Адже вона всі ці дні ходила, як примара. А сьогодні шокувала навіть мене. Вона сама виявила ініціативу. Розумієш сама?! Боже, як мені не радіти цьому!

−Джулі, привіт! − звернувся батько до дочки, яка тільки мило посміхнулася їм у відповідь.

− Привіт, тату. Мамо, я виконала твоє доручення: віднесла запрошення Вандерсонам, але в одному я промахнулася, я не знала, що до них приїхав їхній племінник, якийсь містер Дарлайт. І, звичайно, я не могла не запросити його.

− Ти все зробила правильно, донечко. Нехай хлопчик теж приходить. Адже місіс Вандерсон повинна спостерігати за ним. Зараз діти такі неслухняні, що потрібний постійний контроль, − посміхнулася місіс Роусен.

− Мамо, але він вже давно не дитина. На вигляд він навіть старший за мене на два роки.

− Дійсно. А я і не знала, що у місіс Вандерсон вже дорослий племінник.

− Яка різниця, ма. Я вже запросила його, − відповіла та.

− Нічого страшного, Джулі. Сьогодні тебе не впізнати: стала більш веселою і енергійною. Наталі мене не обманула, − радісно сказав батько сімейства Роусенів.

***


− Роберт, як ти можеш так себе вести? − вигукнула жартівливим тоном Анна.

− Але я ж вибачився перед твоєю сусідкою. Чому ти представила мене їй своїм племінником? − невдоволено сказав той.

− А ким: братом, онуком чи дядьком? Це так безглуздо. Тим більше, завтра можна розслабитися.

− Кому як. Але краще я б був кузеном твого чоловіка − містера Вандерсона, − і обоє після цих слів засміялися.

***


Того ж вечора, коли Джулі збиралася спати, її не покидали сумні думки. Вона хотіла знову виїхати звідси. Єдине, що їй хотілося це скоріше заснути. Дівчина подумала, що сон до неї прийде, коли вона прочитає кілька сторінок з примарного щоденника, який вона поклала подалі від сторонніх очей. Перегорнувши пару сторінок, Джулі занурилася у читання.

Щоденник

 

3 глава


15 квітня 1889 рік

Я забув про все. Тепер я спокійний. Я повністю занурююся в історії моєї нової сусідки − Анни. Я не можу повірити, що в свої двадцять п'ять років вона об'їздила півсвіту зі своїм чоловіком. Вона, як завжди, приходить до нас на чай і розповідає свої дивовижні історії. Мій батько − сімейний лікар, тільки питає який там клімат і як він впливає на здоров'я людей. А ще його цікавить, в яких умовах живуть корінні жителі. Він і сам не проти пожити в маленькому і малонаселеному селі біля гір. Але Анна каже, що її більше цікавить звичаї і культура іноземців, ніж клімат. Тоді батько відповідає, що клімат важливий для людини, не в будь-яких умовах вона виживає. Анна парирує його ідеї величним тоном і відповідає, що виживе в будь-яких умовах, такі слабкості не заважають їй. Анна дійсно сильна духом. Я вірю в її мужність і бойове загартування. Іноді, вона здається мені героїнею книг − безстрашною і романтичною. Вона, як Леді-яструб, − не боїться нічого.

Джульєтта була згодна з автором щоденника і почала заздрити впевненості цієї Леді. Її мучило питання: «Кому він все-таки належав?». У щоденнику замітки були написані чорнилом, а не звичайною ручкою, сторінки виглядали зім'ятими і пожовклими. Джульєтта крізь сон початку переконуватися, що цей щоденник належав конкретній людині, а не вигаданому персонажу.



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись