Запроси мене

Розмір шрифту: - +

14

Він стояв і спостерігав, як темніє небо і з'являються перші зірки. У дворі Роусенів лежала гора опалого листя; осінь вже другий місяць гостювала в Лондоні. Роберту здавалося, що він завжди любив прохолоду, опале листя, туман і осінь.

Племінник місіс Вандерсон пригадав, як покинув «привітний будинок сусідів». Він не розповів Анні і місіс Роусен про витівку Джульєтти, адже знав наперед, що б було. Він чекав миті, коли ж це нещасне створіння вийде і почне вибачатися.

Хлопець почув тихі кроки за спиною і трохи збите дихання: Джульєтта, напевно, дивилася на нього зі злістю. Повернувшись до неї, він побачив глибоку печаль усього світу в її темних синіх очах. Він міг би навіть поспівчувати їй, якби був її другом. Він не знав, як ставиться до Джулі, але був впевнений, що колись вона зрозуміє його вчинки.

− Ти не пішов, як добре, − тихо промовила дівчинка, дивлячись прямо в його очі. − Ти, напевне, знаєш навіщо я прийшла і відчуваєш тріумф з цього приводу. Знай, я не зі зла, просто це була моя маленька знахідка, я нікому не говорила про неї.

− Твої вчинки − забавні, ведеш себе, як відлюдниця. Але знаєш що? Це мені в тобі і подобається. Ти нагадуєш мені примару людини, яку я знав, − самого себе.

Після цих слів Джулі широко розкрила очі і втупилася поглядом на юнака. Він говорив щиро, але в той же час про себе, як про людину, яка давно померла. Її вразили його слова, хоча для нього вони давно втратили сенс. Роберт ліниво озирнувся по сторонах і мовчки пішов у бік сусіднього будинку. Його хода була впевненою і Джулі позаздрила його стійкості. Її думки були хаотичні, але вона відчула полегшення.

Раптовий порив вітру і крик розбурхали її. Джулі побігла і опинилася в своєму будинку. Картина, що постала перед нею, була жахливою: її мама лежала на підлозі з закритими повіками, Анна схилилася над нею і махала рушником, який був змочений водою.

− Мамо! − закричала дівчинка. − Що з нею сталося? − вона відштовхнула сусідку, яка сумно подивилася на неї і ледь стримувала сльози. Її мама, яка нещодавно була веселою і привітною, лежала нерухомо і стала блідою, як крейда.

− Люба, я викличу лікаря. Ми тільки що сміялися і обговорювали новини, як раптом їй стало нічим дихати і вона втратила свідомість. Можливо, тиск впав. Боже мій!

Тон сусідки нічим не заспокоїв Джулі, вона навіть не помітила, як підійшла Крістіна. На обличчі її подруги читався шок і нерозуміння. Сама Джулі не могла повірити, що в її мами були якісь проблеми зі здоров'ям. Вона схилилася і стала прислухатися: Наталі Роусен дихала, але дуже тихо. Вона швидко оглянула її, щоб переконатися чи немає якихось ран чи інших ознак хвороби. На зап'ясті місіс Роусен красувалися дві неглибокі ранки, які могли з'явитися від уколу голкою. «Що це таке? Звідки вони тут?», − міркувала Джулі, в той час як сусідка судорожно набирала номер лікаря. Анна сама ледь стояла на ногах, і було видно, що те, що відбувається вразило її більше, ніж інших.

− Джулі, − обізвався тихий голос. − Джулі, що трапилося? Чому ти так перелякано дивишся? І чому я на підлозі? − місіс Роусен злегка підвелася і спантеличено подивилася на оточуючих.

Джулі охопила радість, вона міцно притулилася до матері, начебто боялася її втратити:

− Мамо, з тобою все в порядку, ти мене налякала. Ти сильна і весела жінка, − втратила свідомість. Ти захворіла? Ти щось приховуєш? − стурбовано питала дівчинка.

− Малятко, − ласкаво промовила місіс Роусен, − зі мною було все нормально, ми розмовляли з Анною, я вирішила покликати вас на чай з пирогом, але раптом підкосилися ноги. Я ледь встигла покликати місіс Вандерсон. Напевно, тиск впав, завтра доведеться відвідати сімейного лікаря.

Наступну годину всі провели на нервах: Джулі, містер Роусен, який приїхав на таксі відразу ж після тривожного дзвінка місіс Вандерсон, Крістіна, яка відмовилася йти до себе додому. Лікар, який розпитував маму Джулі, був добрий на вигляд і спокійний. Він, ніби не помічав всієї суєти, що панувала в сім'ї Роусенів. Крісті і Джулі мовчки стежили за лікарем Кітсоном. Джулі, здавалося, що насправді цей маленький білолиций чоловік прикидається милим та спокійним й тільки вона піде в свою кімнату, як її батько почне заспокоювати маму через те, що лікар скаже, що здоров'я місіс Роусен під загрозою. Тривожні думки ні на секунду не залишали дівчинку, в її голові розвивалися різні сценарії подальшої долі Наталі Роусен. Засмучена, вона не чула, як Кітсон промовив:

− Не бачу ніяких причин впадати в істерику - місіс Роусен здорова. Мені важко говорити, чому вона втратила свідомість, але можу сказати, що зовнішні чинники її самопочуття не викликають ніяких підозр: температура тіла, зовнішній вигляд, тиск і пульс в нормі. Я рекомендую все-таки здати аналізи, місіс Роусен, щоб заспокоїти ваших близьких і ще раз підтвердити, що причин для повторного випадку немає. Будьте здорові!

− Я вдячний вам! Ви заспокоїли нас усіх. Ми самі ледве не зомліли, очікуючи вашого приходу, − посміхнувся батько Джулі і потиснув руку лікарю Кітсону.

Містер Кітсон привітно посміхнувся Джулі, ще дав декілька порад і пішов, так швидко, як і прийшов. На годиннику пробило 18:00, на вулиці помітно стемніло; Джулі почала переживати, як добереться її гостя додому, адже подруга затрималася через неї.

− Ти впевнена в тому, що тебе не потрібно проводжати до зупинки? Вже пізно і я турбуюся за твоє безпечне повернення додому, − втретє Джулі умовляла Крісті, яка лише відмахувалася від її допомоги, застібаючи курточку.

− Джулі, заспокойся: Алекс мене зустріне, мій будинок в двох кроках від зупинки, тим більше, зараз ще й семи немає, дитячий час. Дякую тобі за запрошення в гості, я рада була познайомитися з твоїми рідними, − посміхнувшись, Крісті подивилася на Джулі, яка була в сум'ятті.



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись