Запроси мене

Розмір шрифту: - +

15

 

«Тікай, швидше тікай! Ти ж не хочеш стати наступною?» − крик, який пронизує душу, раптово затихає: всього лише сон. Джулі прокинулася, липкий холодний піт покрив її тіло. У її кімнаті темно, в сусідніх будинках світло давно погасло, але їй здається, що хтось стоїть осторонь і спостерігає за нею. Вона озирається навкруги в пошуках таємничого голосу.

«Нісенітниця», − думає вона і знову лягає.

Вранці Джульєтта ледве спускається з другого поверху: безсонна ніч не пройшла для неї дарма і залишила відбиток. Їй не хочеться йти в школу. Місіс Роусен метушиться на кухні, немов вчора нічого і не було. Джулі приємна турбота мами, але здоровий глузд бере гору:

− Мамо, не потрібно так активно з ранку бігати, після вчорашнього тобі потрібен спокій. Я сама можу приготувати сніданок.

− Джулі, я в порядку, бадьора і готова до нових вершин. Мій прямий обов'язок, як люблячої матері, − нагодувати тебе смачненьким з ранку, щоб в школі ти не сиділа голодною на уроках.

Наталі Роусен пригладила волосся на голові Джулі і поставила тарілку:

− Приємного апетиту, сонечко!

− Дякую, мамо, − відповіла Джульєтта. Їй було спокійно на душі. День обіцяв бути чудовим. Тривоги ночі відступили на другий план і Джулі спокійно видихнула.

Попрощавшись з місіс Роусен, дівчинка попрямувала в сторону таксі, яке чекало на неї хвилин п'ять. Сьогодні в школу вона приїде як заможна дама (якщо чесно, таксі було просто необхідним для Джулі, адже вона проспала). Ще Джульєтта забула подзвонити Крісті і запитати, як вона добралась. Дівчина подумала, що з неї вийшла нікчемна подруга.

Протягнувши таксисту хрустку купюру, Джулі вийшла з машини і попрямувала до своєї школи. На щастя, ще був час в запасі, адже вона бачила, як школярі ще тільки збігалися з різних кінців вулиці і поспішали потрапити в тепле приміщення школи. Джульєтта скривилася від вітру і накинула капюшон на голову, щоб не застудитися. Йдучи швидким кроком, вона через півтори хвилини виявилася у фойє школи. Повз неї пронеслися десятки учнів, але Крісті серед них не було. Джулі почала переживати: чи не захворіла подруга після вчорашніх посиденьок у неї вдома. Вона подумала, що, можливо, Крісті вже сидить в класі і нудьгує.

Піднявшись по сходах, Джулі побачила, як брат Крістіни − Алекс, стоїть біля кабінету і постійно шукає когось в натовпі. Побачивши її, він злегка кивнув на знак вітання.

Дівчинка помітила, що юнак втомлений, ніби не спав пару ночей. Її побоювання підтвердилося, коли він заговорив:

− Крістіна не повернулася додому після ваших посиденьок.

Брат Крісті нервово поправив піджак і втупився в Джульєтту, як на свого ворога. Дівчинка зіщулилася і спочатку не зрозуміла всієї злості і докору від Алекса. Нервозність юнака передалася і їй, як крихта невидимого атома. Дівчинка нахмурила лоб і відповіла:

− Я особисто провела її на автобусну зупинку. Вчора трапився неприємний випадок: моя мама втратила свідомість, всі сполошилися. Мама всіх налякала ..., − Джулі замовкла, побачивши, що Алекс зовсім її не слухає і знаходиться в своєму вигаданому світі.

Пролунав дзвінок, учні пропали з виду, і Джулі разом з братом Крістіни залишилися одні. Недолуге мовчання тривало не вічно. Хлопець наблизився до дівчинки і міцно взяв її під руку. Вона без слів зрозуміла, що вони сьогодні не підуть на урок.

− Куди ми прямуємо? − запитала Джульєтта, усвідомивши, що вони покинули територію навчального закладу. Школа св. Георга залишилася далеко позаду і нагадувала Джулі театр. Алекс йшов швидко і вона ледь встигала за ним, човгаючи черевиками об асфальт. Дихання збилося, легені почали горіти і Джулі закашлялась.

− До мене додому. Мама в лікарні ще з учорашнього вечора. Батько зараз повинен повернутися з приватним детективом. Розумієш, Крісті домашня дівчина, вона не могла просто так піти з будинку. Її викрали, коли вона поверталася додому, − Олександр говорив переконливо, так що навіть Джулі повірила, що з Крістіною трапилася біда. В голові був хаос, і дівчинка намагалася не думати про іншу небезпеку − вбивство. А що, якщо так і є насправді? Джулі намагалася стримувати сльози, які готові були текти рікою.

− Я знаю про що ти подумала. Не смій ховати мою сестру! − з невеликою загрозою в голосі відказав юнак. Його довге пальто розкрилось від сильного пориву вітру, але він не звернув увагу на таку дрібницю. Алекс присів на бордюр і прикрив свої очі руками, які почервоніли від вітру. Джулі вперше спостерігала, як дорослий хлопець намагається стримати сльози.

− Я жалюгідний, так? Я тебе зовсім не знаю, але ти бачиш це, − звернувся хлопець до Джулі.

Дівчинка боязко зам'ялася і стала підшукувати потрібні слова. Їй здалося, що Алекс засуджує, звинувачує її за те, що вона запросила його сестру до себе додому.

− Ні! Все буде добре! Ми обов'язково знайдемо її. Крісті − частина мого життя, і наша сім'я не залишиться в стороні, − як мантру проговорила Джулі. Вона намагалася бути зосередженою і жвавою. Дойл піднявся, попутно струшуючи пил зі свого пальто.

− Наш автобус, пішли, − звернувся хлопець до Джулі.

***


Штори в кімнаті здіймалися від непроханого вітру. Двоє людей сиділи в кріслі, тримаючи келихи з червоною рідиною. В каміні спокійно тріщали дрова, і приміщення наповнювалося теплом і запахом столітньої деревини. У кутку стояло розкішне ліжко, на якому лежала молода дівчина. Здавалося, ніби вона спить і бачить щасливі сни, але її обличчя мало блідий відтінок, а на шиї і зап'ястях красувалися крихітні ранки.

− Вона була прекрасною, така тепла і смачна кров, любий, − звернулася незнайомка до чоловіка, який сидів навпроти, звісивши свої довгі ноги. Його чорні очі заворожували своєю темрявою і придавали йому небезпечний вид.



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись