Запроси мене

Розмір шрифту: - +

19

 

Страх! Він виникає завжди неочікувано: перед виступом на публіку або ж в компанії друзів, які вирішили окупувати місцевий цвинтар для вечірки на Хелловін. У Джулі теж з'явився дикий і незвіданий страх знайти батьків мертвими або не знайти зовсім.

Історик привів її в книжковий магазин і залишив на хвилину серед мовчазних свідків − книг. Дівчина чула метушню в коморі, тиху лайку історика і шум падаючих предметів.

− Ви скоро там? − Джульєтта насупилася і обережно підійшла до комірчини. Її обличчя витягнулося від подиву. Вона очікувала побачити маленьку кімнатку з одинокою лампочкою, яка ледве мерехтіла і павутиною на білій стелі. Історик підняв голову, його очі забігали, як у переляканого кота.

Арбалети, ножі, кілки, гострі шипи, кайдани і залізні ланцюги − все вигляділо небезпечно і захоплююче одночасно. Джулі могла б навіть присвиснути, якби вміла. Притулок якогось злочинця або ката, а не комірчина в книжковому магазині!

− Моє реальне життя тебе лякає? − містер Мордвін склав екіпіровку в величезну чорну сумку і зачинив двері.

***


Крістіна оглянула свою кімнату, повільно ступаючи по холодній підлозі. Широке вікно, неприкрите шторою, пропускало нічну темряву в приміщення. Акуратно застелене холодне ліжко стояло в кутку спальні і очікувало на повернення своєї господині. Біля її опочивальні стояв нічник і закрита книга на тумбочці, яку все ж Крісті не дочитала перед фатальним днем.

Нічого ж не змінилось! Тільки для дівчини все стало таким чужим і неприємним. Зелені стіни, блакитне ліжко, брудне дзеркало і багато-багато пилу на підвіконні. Одні вади!

Знову це відчуття! Дівчину приваблює запах людської крові. Брат і батько були збентежені тим, що вона відмовилася повечеряти з ними, тільки випила склянку води, яка обпекла її нутрощі, як кислота.

А ще вона знала, що її тягнуло до Роберта, її творця. Здавалося, що вона отримала невидимий зв'язок з ним, який не можна зруйнувати. Дівчина не вірила в існування міфічних істот, тим більше вампірів. Сміялася, коли їй радили прочитати Стокера на дозвіллі. Бридкі і несимпатичні монстри на екрані викликали тільки роздратування і глузування.

Крісті оговталася від своїх нав'язливих думок, почувши тихе човгання кімнатних тапочок біля її спальні. Людина, яка стояла біля дверей сумнівався в тому, щоб зайти і потривожити її. Дівчина чула рівні удари серця, відчувала силу і молодість.

− Алекс, заходь вже! − Крісті не витерпіла і звернулася до брата.

− Я думав, що ти вже спиш, − голова Алекса просунулась в дверний проріз. − Хотів переконатися, що все з тобою в нормі.

Раніше б людська сторона Крістіни розчулилася від такої турботи, але не зараз. Міс Дойл дивилася на свого брата, як на жертву. Вона знала, що Алекс турбується за її стан душі, а батько хоче, щоб з нею поговорив психіатр.

− Алекс, підійди ближче! − вирвалося у Крісті. Дівчина не контролювала свої дії.

Брат довірливо подивився на неї і легенько посміхнувся. Він думав, що сьогодні все ж Крісті не зімкне очей і тому захоче попросити його залишитися на ніч. Він неквапливо підійшов до ліжка і сів біля сестри.

− Засинай, а я посиджу тут і постараюся відігнати нічні кошмари, − мирно відповів брат.

Крісті фальшиво закивала, дивлячись на його шию. Вона подумала про себе, що було б непогано подарувати її рідним безсмертя. Дівчина уявила сімейну ідилію: брат і батьки − здорові й молоді.

Чудовисько! Яка вона егоїстка! Вона хоче подарувати прокляття своїм близьким, змусити їх вбивати невинних людей і проводити з нею віки, бачачи, як світ змінюється, знайомі вмирають, народжуються земні жителі. Абсурд! У неї немає вибору, вона приречена.

Крісті стрепенулась, наче прокажена. Рішення прийшло миттєво і болісно. Її брат засопів. Дівчина погладила Алекса по голові й швидко зникла. Вона прийняла рішення піти без прощання і прощення. Байдуже, що її знову будуть шукати, переживати, де вона бродить. Може, Крісті і повернеться, наситившись на вулицях Лондона, й буде надалі прикидатися живою й безтурботною до того часу, коли всі навколо зрозуміють, що вона не старіє і не хворіє.

***


− Чому машина їде дуже повільно? Містер, ви не могли б прискоритися? − попросила Джулі, соваючись на холодному сидінні.

Джульєтті Роусен ввижалися силуети сімейки Вандерсонів, які стукали в запітнілі вікна таксі і єхидно посміхалися. Після розповіді містера Мордвіна, дівчина відчувала липкий страх, який сковував її мозок і рух. Починало темніти, але вулиці Лондона залишалися людними. Жителі готувалися до Хелловіну, заповнюючи магазини, шукаючи потворні й страшні маски. Дівчина раніше обожнювала це свято, радіючи солодощам і компанії своїх друзів.

Зараз все інакше! Чудовиська з давніх легенд ожили, вселяючи страх кожному, хто міг би зустрітися з ними. Кровожерливі плани, забрані життя й нічна темрява − ритм загадкових вампірів. Але вони повинні боятися когось чи чогось! Кожна істота занепадає, адже смерть приходить до всіх.

Вийшовши з таксі, Джулі побігла до свого дому. Її не лякав ні холод, ні тьма. Вона мчала, як рись. Переживаючи за свою сім'ю, Джулі забула про містера Мордвіна, який крався за нею, оглядаючи кожен міліметр нової території.

− Мамо, я вдома! − радісно закричала Джулі, відриваючи ключем двері. Її зустріла тиша і повний морок − ніхто не відгукнувся.

Джулі потягнулася до вмикача і приглушено закричала, побачивши хаос, що панував в будинку. Перевернуті меблі, техніка і пошматовані картини на підлозі. Пройшовшись по всіх кімнатах, вона зрозуміла, що вампіри вирішили перестати ховатися і почали діяти.

Містер Мордвін тихенько присвиснув й мовчки обійшов купи сміття, слідуючи за Джульєттою. У дівчини почалася істерика, і вона прокричала на весь будинок:



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись