Запроси мене

Розмір шрифту: - +

20

 

Алекс подумки вилаявся, почувши м'які кроки Крістіни і ніжний дотик до свого волосся. Він задрімав, хоча напередодні дав собі слово оберігати сестру і, як би це безглуздо не звучало, − стежити за нею.

Вона змінилася, як зовні, так і всередині. Погляд, хода, жести ... Нова сестра лякала його, як нічний кошмар, але хлопець не подавав виду. Пелена від таємничого повернення Крісті зникла: замість цього з'явився здоровий глузд. Розум кричав Олександру про небезпеку, яка нависла над його сім'єю.

Швидко підхопившись з теплого ліжка, юнак побіг до сусідньої кімнати і переодягнувся в домашній светр та спортивні штани. Він думав, куди ж це так пізно могла піти Кріс. Сотні поганих ідей виникали в голові: секта, хлопець, шантаж і навіть божевілля.

Минувши кімнату батька, Алекс розслабився: той міцно спав, присвистуючи на весь поверх. Юнак метушився і нервував доки перед ним не з'явились двері. Похапцем накинувши пальто і сіру шапку, хлопець вийшов на вулицю.

Нічна темрява не лякала його, адже він був впевнений, що зможе постояти, як за себе, так і за свою сестру. Його очі дуже довго звикали до відсутності сонячного світла, правда, і вдень погода в Лондоні не балувала жителів вітаміном D. Молодик не був фанатом дощової погоди, глибоких калюж, в які він постійно вступав, забруднюючи черевики й нові випрасувані штани. Зараз же його вітали самотні ліхтарі та докучливий примарний туман, який закривав сусідські будинки і галявини; до туману можна було доторкнутися, але зробити так, щоб він зник в одну мить – ні.

Серце Алекса пропускало глухі удари і стукало так голосно, що той боявся побачити компанію розлючених сонних сусідів, які б вибігли зі своїх затишних будинків. Він поспішав, вишукуючи в провулках знайому фігуру. Але нічого крім сміттєвих баків, закритих магазинів з вивіскою «Костюми на Хелловін» − Алекс не бачив. Справи його були кепські, паніка охопила розум, однак, раптом він почув плямкання і тихе мичання десь поблизу.

− Допоможіть, − прохрипів голос.

Юнак побіг на дивні звуки і сторопів: товста нескладна постать була приперта до цегляної стіни, а друга більш тендітна − схилилася біля шиї товстуна і вільною рукою утримувала того від падіння. Алекс не розумівдо кінця, що побачив та тільки, коли друга фігура обернулася, хлопця охопив страх і шок.

З підборіддя прекрасної незнайомки капала червона кров, а товстун в її обіймах обм'як, не подаючи ознак життя. Алекс перевів подих і навіть видихнув із полегшенням, що перед ним стояла не його сестра, однак, й незнайома жінка-вбивця в його плани не входила.

− Що ви з ним зробили? − схаменувся Дойл.

Вона промовчала й почала плавно наближатися до нього. Зелені очі хижачки блищали, ніс здіймався, мабуть, вона злилася на раптового гостя. Алекс хотів було накивати п'ятами, але жінка виявилася спритнішою та перегородила йому шлях, таким чином, що він сам потрапив в пастку, як і мертвий товстун.

− Ти вже нікому нічого не розкажеш, хлопчику, − злобно прошипіла вона йому прямо у вухо.

Незнайомка стиснула його горло своїми холодними руками і ледь підняла над підлогою. Алекс почав задихатися від нестачі повітря і розгойдувати ногами в повітрі. Його спроби були млявими і невпевненими, він розумів, що життя його скоро закінчиться через допитливість й вигаданий героїзм.

− Відпусти ме...,−прокректав юнак.

− Відпустити ?! А що ти даси мені натомість? А ?! Свою кров? Так я сита, але не дуже задоволена юним свідком, − дзвінко засміялася та.

Щось завадило жінці-вбивці виконати задумане, і через хвилину Алекс лежав, як мале кошеня на студеній землі. Він не розумів, як йому вдалося переконати незнайомку і врятуватися від лап смерті, де поділася Крісті, і яку чортівню він сьогодні спостерігав.

− Вставай, дитино? − грубий голос пролунав десь із висоти.

− Я вам не дитина, − наїжачився Алекс, піднімаючись на слабкі ноги. Горло продовжувало досі боліти від чіпких рук вбивці.

− Через кілька хвилин ти був би вже мертвий і не баламутив тут. Як звуть тебе, нестерпний хлопчисько? − нова гостя стояла прямо перед ним, чиркаючи запальничкою біля мертвого тіла. − Бідний товстун, випила з нього все до єдиної краплі і не вдавилася,гадина.

Алекс почервонів від такої вуличної мови, він був вихованим хлопцем з пристойної сім'ї, де не було лайок або грубих слів, а тут такі штики і одкровення.

− Мовчиш! Вже боїшся незнайому тітку? − з насмішкою спитала вулична рятівниця.

− Я почув звук, хотів допомогти, розібратися ...

− Допомогти, розібратися, − перекривила незнайомка. − Ти, що ще після Хелловіна не нагулявся, що шляєшся невідомо де і псуєш мені завдання! − продовжила вичитувати хлопця.

Нарешті світло ліхтаря показалозображення його рятівниці: чорне довге волосся неохайно вибивалися з капюшона, сережки у формі півмісяця блищали золотим відливом, яскраво нафарбовані червоні губи скривилися в усмішці, і тільки очі були неясного кольору при поганому світлі. Жінка була на півголови вище його, з товстою сумкою на плечі і затиснутим колом в руці. Довге циганське плаття закривало довгі ноги, а коротка куртка показувала стрункість її талії. Незнайомка явно тренувалася в якомусь спортивному залі, адже була в прекрасній формі.

Знову світло погасло, і тепер ліхтар стояв на вулиці, як реквізит. Алекс зрозумів, що вляпався в щось погане. Тікати від такої жінки не було сенсу, від неї віяло рішучістю і впертим характером.

− Хто ви така? Циганка? Або місцева провидиця, якщо ви дізналися, що я потребую у допомоги.

− Вважай, що я твоє особисте диво світу. Мене звуть Хельга і я  спостерігач.



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись