Запроси мене

Розмір шрифту: - +

Пролог



 

Небеса були сірого кольору,
 

Було сухе і тужливе листя,
 


 

Було зжате і пом'яте листя,
 


 

За вогнем недавнього літа
 


 

Ніч прийшла, сон глухої чорноти
 


 

Едгар Алан По, 
 


 

«Улялюм»
 


 

1889 рік. Затуманені вулиці Лондона завжди були холодні, непривітні та вкриті віковими таємницями. Його мешканці зберігали спокій за будь-яких обставин, те, що траплялося в ночі, їх не тривожило. Про місцеві новини вони дізнавалися із газет й тільки охали та ахали. Вони турбувалися лише про власний затишок та комфорт, про положення в Європі та події в США.

Такою була і сім'я Генрі Томсона. Він, як завжди, сидів в зручному кріслі та попивав чай, читаючи новий номер улюбленої газети. Найбільше його цікавили розділи «Злочини» та «Розшук».

− «Вчора був знайдений чоловік на березі Темзи. Спочатку поліцейські думали, що він п'яний через те, що незнайомець ледве стояв на ногах і марив. Але пізніше було з'ясовано, що чоловік втратив багато крові. На даний момент поліцейські з'ясовують, що могло призвести до цього випадку. Можливо, це якась тварина, чи письменники були праві у власних романах – це монстри, які полюють на людей в ночі», − закінчив читати вголос статтю містер Томсон. Він був лікарем і, звісно, ця стаття зацікавила його.

− Недомірки! Доки вони будуть шукати істину, винюхувати пройде багато часу, − пробубнів містер Томсон собі під носа.

− Ти щось казав, любий? – позвала його місіс Томсон. Вона спантеличено виглядала із кухні, витираючи фарфоровий чайник.

− Все добре! Просто ці захисники закону, як завжди, не поспішають, однак за цей час може статися безліч неясних і заплутаних речей. До речі, де це так довго гуляє Роберт?

− Роберт? Та він у сусідів. Леді така начитана і ерудована, що Роберт захоплюється нею. Нам так поталанило, Генрі, що ми маємо таких прекрасних сусідів, як містер і місіс Стюарт. Важко повірити, що їм всього двадцять п'ять років. Іноді мені здається, що вони лише на пару років старші за нашого сина. У них багато спільних інтересів, він забув про нас, − сумно відказала дружина.

− На жаль, я згідний із тобою, люба.



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись