Запроси мене

Розмір шрифту: - +

2

Після закінчення шкільного дня, Джулі знову попрощалася з подругами, навіть вчителі були не раді, що вона покидає навчання. На їхню думку, в Лондоні все по-іншому, але вона - старанна дівчинка й осилить нову програму. 

«Ми будемо сумувати за тобою, писати листи і телефонувати тобі», − казали подруги Джулі, прощаючись з нею. Дівчинка весь час згадувала їхні щирі слова, коли летіла у літаку, де через крихітне віконце було видно густі білі хмари. Її мама тихенько сопіла поряд із нею. Джульєтті незвично було звикнути до того, що вона знаходиться на відстані десятків кілометрів від землі. Літак, неначе гігантський птах, переносив пасажирів в іншу країну, таку чужу й непривітну.

Джулі вдалось поспати декілька годин, і вже в Лондоні вона була сонною і трішки спантеличеною. Мама намагалась утішити її, підбираючи потрібні слова. Тихі сльози смутку з'явились на обличчі міс Роусен. Дівчинка не хотіла їхати в готель, її бажанням було повернутися назад. 

Минуло декілька днів, перш ніж Джульєтта вийшла з готелю після посадки в аеропорті. Погода була жахливою: дощ, вітер й ні промінчика лагідного сонця. Дізнавшись, що сьогодні вона з батьками переїжджає до нового будинку, Джулі трішки ожила. Таксі вже чекало після входу до готелю. Усівшись в теплий автомобіль, дівчинка витягнула руки з карманів курточки. Таксист дочекавшись, коли вся родина усядеться в салон автомобіля, натиснув газ й машина повільно поїхала вулицями Лондона. Джулі мала шанс краще роздивитись місто, побачити визначні місця та тутешніх жителів, які зранку поспішали на роботу.

Нарешті таксі зупинилось, і Джулі ледве не відкрила широко рота й не присвиснула від побаченого. Дівчина сподівалась побачити щось тьмяне й старезне, однак новий будинок її зачарував, як чари казкової відьми. Він був двохповерховий і вишуканий, справжній раритет. Він дуже відрізнявся від американських будинків, було видно, що він зберігає історію, якій більше століття. Вулиця, на якій знаходився будинок, була нудною і майже безлюдною.

− Тату, це наш новий будинок? − запитала дівчинка.

− Так, Джулі, тобі подобається? Це буде наш невеликий, але власний дім. Хочу нагадати, що всі попередні будинки були орендовані, а це житло надовго.

− Ми, що більше не повернемося до Америки? − засмучено мовила вона.

− Ну, я сподівався, що в цьому будинку ми проживемо більше року. Хто тобі сказав, що Англія гірше Америки? Тут теж є розваги.

− Які цікаво? Я тут нікого не знаю, як і ти. Накажеш сидіти вдома, пити чай і читати місцеві газети, їздити в школу на велосипеді, а у вихідні відвідувати музеї, що ж спасибі за ініціативу, − голосно відповіла дочка.

− Я впевнений, що і тут ти знайдеш справжніх друзів, а поки їх немає, ми обіцяємо, що тобі не буде нудно. Адже ти так любиш музику, і я куплю тобі десятки платівок або касет. Вони теж зараз популярні, ти точно не будеш сумувати. Ні! Звісно, будеш малювати картини, − намагався втішити дочку містер Роусен.

− Ну, годі вам. Я швидше хочу побачити будинок зсередини, Пітер, − втрутилася місіс Роусен.

Після цих слів, вся сім'я дружно зайшла в будинок. Джульєтта не очікувала, що дім може бути ще прекраснішим зсередини. Вона, ніби опинилася в маленькому затишному будинку дев'ятнадцятого століття, де сім'ї проводили чайні церемонії і чекали гостей. 

Складалося враження, що тут років п'ятдесят ніхто не жив. Але на подив, нове помешкання було чистим і охайним. В домі стояли нові меблі, були предмети ще тієї епохи, в якій був побудований будинок: крихітний стіл, низьке крісло, меблі з червоного дерева, картини живопису, портрети різних королев і подій. Далі сходи, що вели на другий поверх, де знаходилось п'ять кімнат і довгий коридор.

− У цьому будинку був ремонт, адже останнього разу люди мешкали дванадцять років тому. Мені здається, що в будинку цілком нормальна обстановка. Також тут є горище, де зберігаються непотрібні речі. Ну як, сім'я, вражає? Сподіваюся, моя чотирнадцятирічна донька задоволена? Чи ні? − з гумором запитав батько.

− Так, − похмуро сказала вона. − Я піду огляну свою кімнату, якщо «комітет» не проти? − Джулі піднялася на другий поверх, не розчувши відповідь своїх батьків.

Її кімната була розташована на сонячній стороні будинку. Вона побачила, що кімната була середньою за розмірами. Зліва від дверей стояло ліжко, яке було розташоване навпроти вікна, письмовий стіл і праворуч дзеркало, також невелика тумбочка, шафа і піаніно. Ліжко, звичайно, була шикарним − для справжньої англійської леді.

−Що ж не все так погано, − промовила Джулі, − тут можна ужитися. Вона знову спустилася вниз, де тато продовжував розповідати про цей будинок цікаві речі.

− Ось така його історія, Наталі. О, Джулі, ти вже оглянула свою кімнату? − звернувся батько до дочки.

− Так, вона дуже мила. А про що, ти, щойно розповідав?

− Історію нашого будинку. Від місцевих робітників я дізнався багато цікавих фактів. Наприклад, в цей дім вперше заселилася сім'я Томсонів у 1870 році, потім жили в Першу Світову, далі у 1934 і 1956, і в останній раз в 1966 році. Будинок, на мою думку дуже затишний, а для сім'ї адвоката, - це найкращий варіант. Ну, добре, сім'я, ми всі з дороги, зараз пообідаємо і на бік. Ой, вибачте, лягаємо відпочивати, потрібно говорити, як корінний англієць, а тобі Джулі ходити в сукнях, а не в цих рваних джинсах, − засміявся батько.

Після обіду, коли всі підбадьорилися, містер Роусен покликав сім'ю на «круглий стіл», обговорити свої подальші плани.

− Значить так, дорогі мої, сьогодні − вівторок. Завтра я йду на нову роботу, адже ці півтора місяці, що я тут був, я займався побутовими справами. Тепер прийшов час заробляти гроші. Ти, Джулі, ще десять днів не будеш ходити до школи. Вибач, дочко, мама залишить тебе наступного тижня. Так, я забув сказати ще про наших нових сусідів. Місіс і містер Вандерсони дуже приємні молоді люди, хоч вони і старші за Джульєтту, однак, я думаю, що ти, доню знайдеш з ними спільну мову.



Sabrina Loveless

Відредаговано: 15.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись