Завжди сімнадцятирічна

Розмір шрифту: - +

Завжди сімнадцятирічна

    Навкруги нічого не було. Та ось у темряві почали вимальовуватися обриси знайомого їй обличчя. Андрій Олександрович був людиною парадоксальною. На його лобі вже з’явилися зморшки. Вони нагадували про наукову дисертацію і 30 років життя за плечима. Проте через золотаве волосся та повні губи чоловік виглядав набагато молодшим. Такими вустами лише посміхатись і цілуватись. Та часто він стуляв їх і суворо дивився своїми сірими очима на студентів. Від такого погляду одразу хотілося втекти. Але зараз Юля не хотіла бігти. Андрій Олександрович був зовсім близько, і вона жадала знати, що буде далі. 
     Він простягнув до неї руку, торкнувся теплими пальцями її щоки. Дівчина не опиралася. Вона навіть заплющила очі, щоб насолодитися цим приємним відчуттям. Потім Юля раптом відчула його гарячий подих зовсім близько. Тільки-но вона розплющила очі, Андрій Олександрович нахилився та поцілував її. 
Юліні щоки порозовіли, але щось підштовхнуло дівчину до чоловіка, і вона відповіла на поцілунок. Почуття захлиснули її, ноги підкосилися. Вона, ніби ванільне морозиво, танула на вустах Андрія Олександровича. 
      Поряд з її вухом щось гримнуло. Юля підскочила. Тепло, навіяне сном, щезло. Перед нею була лише холодна університецька аудиторія й викладач. Електричне світло різало очі. Лише на декількох партах сиділи інші студенти. Вони всі дивилися на Юлю, жадаючи хліба та видовищ. Зліва на парті лежав величезний підручник з історії України. Так от, що так гримнуло. Дівчина підвела очі, перед нею стояв Андрій Олександрович. Він суворо дивився на неї. Здається, чоловік був готовий відлупцювати її тим підручником. По шкірі пробігли мурашки. І раптом дівчину як блискавкою вдарило. А не з ним вона секунду назад так пристрасно цілувалася? Не може бути. Яка бридота, цілуватися з цією подобою чоловіка, одягненою в светр, який ще напевно купляла мама, та у немодні джинси родом з двохтисячних років. Насниться ж таке. Проте Андрій Олександрович зовсім не збирався її цілувати. 
 - Вітаю, Юлія, ви зірвали мені пару.
       Юля не до кінця розуміла свою провину і лише байдуже відказала: 
- Вибачте.
- Можна ж хоч якось себе контролювати! Бувало студенти засинали в мене на парах, але щоб хропіти. Ви в мене перша!
- Що?  - Юля здивовано кліпала очима. 
- Не вірите? Цей вас навіть на відео знімав, - викладач тицьнув пальцем на недолугого одногрупника дівчини.
     Хлопець увімкнув запис і простягнув Юлі телефон. В аудиторії знов гучно залунало хропіння. Студенти покотилися зі сміху, а Андрій Олександрович затулив очі долонею. Юлі стало прикро. Вона вся покрилася червоними плямами. Аудиторія була в захваті від такого перформенсу. Всі хіба що не аплодували. Але на щастя дзвінок з пари перервав загальний сміх. Студенти, а з ними викладач і Юля, почали збирати речі, щоб скоріше піти. Проте ця пара залишиться незабутньою для всіх. Дівчина теж збиралася йти, але підручник з історії, який викладач залишив на парті, муляв їй очі. Тоді вона взяла його та попрямувала до Андрія Олександровича. Дівчина передчувала, як зараз викладач почне довгу повчальну тираду, а вона буде покірно слухати, кивати та вибачатися. Він буде розпитувати її, на що  вона витрачає час, якщо не на його життєво необхідний предмет. Але відповідь насправді не буде його цікавити. Юля зітхнула, засмучено глянула на викладача та простягнула йому книжку.
- Ви забули ваш підручник.
     Андрій Олександович обернувся та кинув на дівчину свій обурений погляд. Юля хотіла знову сховати очі, та раптом побачила пухкі чоловічі вуста. Ті самі, якими тільки цілуватись. Несамохідь вона дзвінко розсміялася. 
- Продовжуєте цей спектакль? - крикнув Андрій Миколайович, - Ви вже опозирили і себе, і мене. Що далі? 
     Юля вдавилася власним сміхом. Вона знову понурила погляд.
- Вибачте.
- Ви місяць не були на семінарах, сьогодні прийшли і хропіли. Може ви маєте якесь пояснення? Мені було би дуже цікаво його почути. 
    Юля намагалася підібрати слова. Проте хіба скажеш йому, що лекції в нього сухі, семінарські завдання на рівні “відповідь знає тільки сам Богдан Хмельницький”, а у неї останнім часом усе валиться з рук.  Навіщо виправдовуватися, принижуватися, вигадувати щось. За це він бали точно не поставить. Тому Юля знову повторює: 
- Вибачте, у мене немає виправдання. 
- Тоді я змушений вас опитати, щоб поставити хоч якісь бали, інакше  не зможу допустити вас до заліку. 
- Добре.
  Приречена Юля опускає свої грішні сідниці на стілець поруч з Андрієм Олександровичем. Всередині вона лютує - чому всі викладачі непотрібних предметів вимагають лише реферат, а цей наполягає на реальних знаннях. Кому вони взагалі треба?! Дівчина піднімає приречений погляд і розуміє - Андрій Олександрович зовсім близько. Він нахиляється до неї, його суворі очі, молоді зморшки на відстані десяти сантиметрів  - десь вона вже це бачила. Юлю ніби холодною водою облили. Вона втиснулася у стілець і затамувала подих, чекаючи, що буде далі. 
Андрій Олександрович вже торкається пальцями ніжної шкіри її щоки, а його вуста розмикаються. Кров божевільно пульсує у скронях, і за цим звуком дівчина нічого не чує, лише бачить ці пухкі вуста.
- У вас тут щось…- вимовляє Андрій Олександрович, проте кінець його фрази перекриває дзвінкий ляпас - ...на щоці. 
- Безсоромник, - викрикує Юля. 
     Її щоки та долоня палають.
- Ви здуріли? - викладач тримає перед очима дівчини шматок паперу, який він тільки що зняв з її щоки.
   Поки Юля усвідомлює, що вона накоїла, на обличчі Андрія Олександровича вимальовується слід її долоні. 



Nastya Gn

Відредаговано: 13.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись