Збірник оповідань

Розмір шрифту: - +

Перехрестя снів

Сонце пекло як фритюрниця. І ось він – готель. Я вискочила з автобуса, обмахуючись руками і сумкою.

Нарешті покинула місце, де велася негласна війна між тими кому жарко і тими, кому дме. Хоча давно можна було помінятися місцями і все вирішено.

Що за спека цього літа – просто нестерпно!

Але насправді, сама винна. Вибрала саму дешеву екскурсію. Замість «Тропічні місця» потрапила на «Трупичні місця». І отримала враження про кримінальне життя міста.

Вечір опускався темною завісою на місто. Я приготувалася до сну. Відчуваю, сьогодні буду спати без задніх ніг. Адже назавтра стільки цікавого приготовлено. Захоплююча прогулянка по

набережній з видом на річку-вонючку. Відвідування краєзнавчих музеїв, сподіваюся, без тягомотної розповіді пенсіонерки-екскурсовода, що працює з часів побудови самого музею.

Мені снився сон.

Ніби йду по королівському замку. На сірих стінах - шпалери, статуї, портрети. Кругом темрява, не видно ні зги. А ноги несуть мене все вперед.

Чую шум. Підходжу до величезних дверей. Прислухаюся. Натовп народу гуде, п'є. Веселощі ллються рікою.

Та щось не пригадую, щоб мені групові веселощі снилися. Заходити туди не хотілося. А раптом там люди зайняті, а тут я.

Темрява-друг молоді, в темряві не видно пики. Йду далі. Скрізь темрява. Світло було лише біля того залу розпусти і гульні.

Я штовхнула перші-ліпші двері. Зробила пару кроків і, в тьмяному світлі, проникаючому крізь вікно, побачила, що перебуваю в спальні.

Ліжко рипнуло. Я розвернулася, намагаючись намацати ручку дверей.

- Я ж просив нікого до мене не водити, - буквально в двох кроках від мене пролунав холодний голос.

«Ми прийшли, а нас не чекали».

Таким голосом тільки озвучувати хоррор-фільми. А я у власному сні ледь не відкрила завод по

виробництву цегли.

Я озирнулась і зустрілась з поглядом чорних очей. Фредді Крюгер панічно втік, втрачаючи на ходу

свій капелюх.

Я застигла на місці, а він простягнув до мене руку, провів нею по волоссю, пропускаючи крізь пальці. Грубі пальці торкнулися обличчя та окреслили його. Злегка здригнулася, коли пальці

пройшлися по щоці. Терпіти не можу, коли чіпають обличчя. Дотик спустився нижче. Пройшовся по шиї, зачепив ключицю. А ось біля грудей я отямилась і стукнула похотливу руку.

- Гей, я навіть уві сні не дозволяю себе чіпати незнайомцям, - осміліла.

- Уві сні? - здивувався чоловік, схиливши голову на бік. А його очі дивилися кудись повз мене.

Так, тільки сліпий на мене поведеться, і уві сні.

- Ну, це ж сон? Я лягла спати і це все мені сниться.

Він глухо засміявся.

- Я теж ліг спати. Прокинувся, а тут ви. В моїй спальні.

«Гей, фантазія куди тебе несе? Що за перехресні сни?»

- Вибачте. Тобто, нам сниться одне і теж? – здивовано запитала його.

А що такого? Можна ж і поспілкуватися уві сні з таким чоловіком. Він цілком симпатичний – довге темне волосся, прямі риси обличчя, аристократичні навіть. Гарна атлантична статура. Чи світло Місяця все так спотворює? Хто його знає, то небесне світило, що є кращим другом тіней.

- Нехай буде і так. Вам же саме в це простіше повірити? — запитав він, піднімаючи праву брову.

Тінь сумніву майнула в мозку і тут же швидко зникла. Людина все одно бачить сон не повністю, а уривками. Так що по суті, я беру участь в повноцінній версії, створеній моїм мозком. Що ж, це не менш цікаво. Ось тільки більша частина буде забута і залишиться уривками, уламками розбитого дзеркала. В них все відображається дрібно і в множині. Але ж хочеться цілісної картини.

- Так, простіше. Уві сні взагалі можна побачити, що завгодно. Весь світ! І вигаданий світ теж.

- Побачити... - з легким сумом відгукнувся чоловік, а я прикусила язика.

Він розвернувся і пішов до величезного ліжка.

- Поспілкуватися з людьми, - викрутилася я. Серце щеміло тугою. Він же не бачить, а я про наболіле.

- Іди до мене, - він заліз під ковдру і поплескав на місце поряд з собою. – Поспілкуйся зі мною чи

можеш піти подивитися цей «світ». Перехрестя снів всім радіє.

І знову погляд, направлений вперед. Повз мене.

І чого я там не бачила. Тим більше вночі, а завтра, коли прокинуся, на мене чекає не менш цікава екскурсія по замку садиста з розповідями про катування та пристосування, якими він користувався.

Трупічна екскурсія.

Я лягла поруч. Ліжко трохи прогнулося, але було досить комфортним. Не м'яке і не жорстке. І де моя пристойність? – Уві сні ж все можна!

Повисла тиша, але вона не була незграбною. Було відчуття, що так і повинно бути. Говорити не хотілося. Я і за життя небагатослівна, а тут і взагалі весь словниковий запас забився в дальній відсік мозку і заїдав при відкритті.

Чоловіча рука обняла за талію і притягнула до твердих грудей.

Його підборіддя уперлося в маківку. Мені було дуже приємно. Як давно я не була в обіймах чоловіка. Я вдихала приємний запах лимонної свіжості. Але не такий як від ополіскувача, а інший – природний. Спогади накрили з головою. Сльози мимоволі потекли, зволожуючи чужу сорочку. Прокинуся завтра на мокрій подушці. Як і багато тисяч разів.

Великі подушечки пальців витирали сльози. Без зайвих питань, без зайвих слів.

- Вибачте. Я часто плачу уві сні, - зізналася я.

- Нічого. Я теж плачу уві сні. Поки ніхто не бачить, - посміхнувся чоловік.

Господи, яка у нього мила усмішка! Тепла, ніжна.

Я мимоволі посміхнулася.

- Так дивно, добре в тому місці, яке не існує. А ви завтра перетворитеся на спогад.

- А ти б хотіла тут залишитися? – запитав чоловік, погладжуючи мене по спині.



Поліна Нема

Відредаговано: 30.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись