Зброя відплати

Розмір шрифту: - +

Зброя відплати

Зброя відплати

Бліда кисть Нанни пройшлася по світних символах на склі боксу. Центрифуга почала поступово зупинятися. Бальдр мовчки спостерігав. За тридцять років їх анахоретства у ізольованому бункері «Вігрід» він безліч разів бачив цей ритуал. Все інше – секс, розмови, спорт займали їх на кілька років і врешті невідворотно і безнадійно набридали. Тепер Бальдр просто мовчки спостерігав. Схожий на морского черв’яка маніпулятор вийняв із соти пробірку і переніс до аналізатора.

— Ти ніколи не цікавився , як це працює. – Нанна промовила не обертаючись.

— Я не вчений і не військовий. Я оператор водоочисних систем.

Цього разу Нанна зробила напівоберт. На обличчі майнула тінь досади.

— Так… Я забула. — Нанну до оскоми дратував Бальдрів погляд, що свердлив її спину.

— Пробач. Це звучало грубо. Справа не в тому, що мені не цікаво. Просто я мало тямлю у твоїй роботі.

Плечі Нанни рухалися у слід рукам.

— За ці тридцять років ти міг би…

— Міг би. Але не хотів. Ти збираєшся знищити цілу цивілізацію… Дві цивілізації. На одну людину, яка знатиме, як це робиться, стане більше. Що у цьому хорошого?

Плечі Нанни зупинилися. Бальдр знову схаменувся.

— Вибач… Я… Сам не знаю, що верзу. Не звертай уваги.

— Власне, чому б і ні? Вважай це помстою роздратованої жінки. Я розповім тобі все. Від самого початку, якомога доступніше. Так, щоб зрозумів навіть оператор воодоочисних систем. Не станеш же ти затикати вуха? Це б виглядало смішно. А ти не захочеш виглядати смішно.

Нанна помовчала, збираючись з думками, і гучніше, ніж зазвичай, заговорила.

— Як це почалося я не знаю. Офіційна пропаганда говорить, що на нас напали. Але в мене є сумніви. Зараз це не має значення. Тому почну з того, що ми програли війну. Лемурійців ми вважали відсталими, іраціональними і не здатними нам протистояти. Спочатку так і було. Доки вони не застосували Калейдоскоп. Так назвала його наша розвідка. Як називають його лемурійці – невідомо. Це не зброя у класичному розумінні. Інструмент, релігія, чаклунство, доктрина, філософська концепція? Перед тим  як потрапити сюди, я мала повний доступ до того, що було відомо. Просто тому, що допусків, вертикалі командування, секретності більше не існувало. Всі, хто залишився… — Нанна задумалася, добираючи слова. — Залишився живим, ділилися інформацією з тими, кого могли зустріти. Мабуть ти хочеш дізнатися, як саме діяв Калейдоскоп?

Бальдр невизначено гмикнув і почав розглядати стелю. Ця сцена повторювалася вже безліч разів. Нанна влаштовує йому популярну лекцію з технології геноциду кожного разу, коли сердиться. Інколи він підігравав їй, інколи навпаки, намагався завадити. Нехай вихлюпне своє роздратування, якщо вже їй так кортить. Бальдр подумав, що ніколи її не любив. Навіть в той період, коли вони були разом. Разом… Дивне слово для людей, які тридцять років зачинені вдвох у підземному бункері.

— Ми почали щезати. Без сліду. Наче ніколи не народжувалися. Вакуум. Спочатку політична і військова верхівка. Ставили нового офіцера і через деякий час він зникав. Думали різне. Викрадення, диверсія… Панічно ловили шпигунів. Потім математики вирахували, що швидше зникали ті з нас, хто мав більше соціальних зв’язків. Кого знають. Чим відоміше – тим швидше і гарантованіше зникнення. Ми вигадували способи протидії, влаштовували рейди на лемурійську територію, розподіляли обов’язки так, щоб максимально децентралізувати командування. Марно. Ми боролися майже двісті років. Цілу расу винищити непросто. Аж поки наші втрати не стали критичними, і усілякий систематичний контроль над ситуацією вже не був можливим. Стало ясно, що про перемогу чи виживання вже не йдеться. Зосталася лише помста. Наша зброя для цього не годилася. На кожен меч лемурійці знаходили щит. Хімічна, біологічна, кінетична зброя... Навіть літосферна інженерія. Будь чому, що вони могли уявити і зрозуміти, швидко знаходили протидію. Тому ми вирішили взяти приклад з наших ворогів.  Винайти таке, чого вони зрозуміти не зможуть. Або не встигнуть, як ми… Щось таке, що не лишить їм жодних шансів. Це знайшли. Не вірус, не отрута і не наномашина. Не живе і не мертве. Одночасно все разом і нічого з цього. Ми назвали це пріоном, інфікуючим протеіном. Нічого подібного у природі не існує. Пріон не відрізняється від здорового білка хімічно. Інакша лише його третинна структура. Те, як згорнуто його молекулу. Це наче якби фігурки з паперу могли вбивати, якщо скласти їх неправильно. Потрапляючи в живі нервові тканини, пріони перетвоюрюють на себе здоровий білок, викликаючи тяжку і невиліковну хворобу. Імунітет, санітарна обробка, ліки – все безсиле. Якщо процес пріонізації почався – зупинити його вже неможливо.

Бальдр не втримався.

— Ви… Тобто ми… Називаємо пріон «зброєю відплати» лемурійцям, але я не бачу в ньому нічого специфічно-протилемурійського. Де гарантія, що він не вб’є взагалі все живе на планеті, включно з останніми атлантами?

— Ти так впевнений, що крім нас хтось лишився? — По голосу Нанни було важко зрозуміти, що вона відчуває. Надію? Роздратування? Відчай? Все одразу?

— Як мінімум наш проект дубльовано. Десь є інші бункери. Або цілі сховки, укомплектовані такими ж як ми. Забутими.

— Забутими? Як патетично. Хороша назва для людей, усі знайомі яких добровільно-примусово пішли з життя, щоб нікому було про нас згадати. А крім того пролежали у гібернації 70 років, щоб вже напевне ніхто не згадав. І все це, аби не дозволити Калейдоскопу націлитись на нас і стати для нього невидимими. — Нанна зробила паузу. — Слухай, пробач. Проект майже закінчено, я нервую. Захищаюсь сарказмом. Ти помітив, як багато в останні дні ми вибачаємося?



Vasilius Valentius

Відредаговано: 03.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись