Земля дощу

Розмір шрифту: - +

11. Коли замикається коло

Служницю, яка мала провести мене в мої покої та забезпечити усім необхідним, звали Елі. Була це дівчина десь мого віку, або ж трохи старша - спритна, гарненька, з меткими сіро-зеленими очима та волоссям кольору льону.  Пам'ятаючи наказ короля, я мала вдавати з себе його троюрідну небогу з провінції, котра приїхала до родичів у Столицю погостювати.

 - Ось, панно Дано, ваше ліжечко, - без упину торохкотіла Елі, вештаючись кімнатою та щось поправляючи, розставляючи, міняючи місцями. - Оце в скрині ваш одяг.  Ви, мабуть,  хочете ванну взяти з дороги? То я зараз  принесу теплої води. Ви любите, щоб була добре гаряча чи не дуже?

 - Мені все одно, - сказала я, присівши на крісло, що стояло у кутку кімнати. Дуже хотілося лягти на ліжко і заснути, але, безперечно, помитися і перевдягнутися треба, бо виглядала я не кращим чином. Кинувши оком у бік великого дзеркала, що висіло на стіні навпроти, поряд зі столиком, де тіснилися різні коробочки та флакончики невідомого мені призначення, я  побачила невтішну картину - одяг мій був брудний, волосся теж несвіже, ще й зачесане абияк.

 - То почекайте трохи, я зараз. - Елі подалася униз сходами, голосно стукаючи дерев'яними підошвами своїх черевиків.

Наповнюючи ванну, що знаходилася в суміжній маленькій кімнатці, гарячою водою, додаючи туди якесь духмяне мило, вона невпинно продовжувала балакати, і я вже вислухала цілу сагу про те, як дівчині жилося, коли вона була покоївкою покійної королеви ( "Сувора то була жінка, панночко Дано, прямо генерал у спідниці!"), і як після смерті своєї пані вона отримала пониження у званні та почала працювати на кухні, а зараз, завдяки доброті Його Величності ( " Хай йому Вищі сили дають здоров'я, бо такого мудрого короля ще треба пошукати!") їй знову вдалося повернутися до роботи у покоях.

 - І я дуже рада, що маю прислуговувати такій високородній панночці... Ви ж, тільки щось знадобиться, - смикайте за цей шнурок біля ліжка! У моїй кімнаті пролунає дзвоник, і я негайно прийду... Все, панно Дано, ваша ванна готова, давайте я вам допоможу роздягнутися!

 - Ні, дякую, я сама справлюся, - швидко сказала я. - Ти, Елі, йди, я  потім тебе покличу, як буде треба.

Дівчина зробила граційний реверанс ( мабуть, покійна королева її вимуштрувала - подумала я) та вийшла з кімнати. А я з великим задоволенням скинула свої лахи і занурилася в теплу пахучу воду.  Потім дістала зі скрині ( де був цілий склад різноманітного одягу) першу-ліпшу сорочку,  забралася під пухову ковдру і вмить заснула.

А прокинулася аж наступного ранку.  Спершу довго не могла втямити, де знаходжуся, аж потім згадала - я в королівському палаці! Стала тепер поважною персоною... Але, чесно кажучи, з набагато більшим задоволенням я б опинилася зараз у фургоні пана Тадея, поряд зі своїми друзями. Як вони там зараз? Мабуть, хвилюються за мою долю... Треба буде якось спробувати дати їм знати, що зі мною все гаразд.

Я дістала зі скрині довгу зелену сукню, прикрашену мереживом, і сяк-так її одягла. "Сяк-так" - тому що вона застібалася ззаду за допомогою якихось шнурків і гачків, а я могла дістати лише до нижніх, верхні ж були розташовані таким чином, що самотужки могла б дотягнутися до них хіба моя коліжанка по театру гімнастка Ванда. А нормальній людині це було не під силу.

Саме тоді, коли я стояла перед люстерком і  розмірковувала над вирішенням цієї проблеми, у двері постукали - то була Елі.

 - О, панно Дано, чому ж ви самі вбираєтесь! - вигукнула вона,  ледь привітавшись. - Треба було за шнурочок посмикати, я б відразу прийшла і допомогла!

Вона швиденько позастібала всі гачки, позав'язувала шнурки, а потім так за ті шнурки смикнула, що я навіть скрикнула від несподіванки. Сукня настільки стягнула мій стан, що було важко дихати.

 - Чудово, - замилувалася Елі результатом своїх старань.  - У родовитої панянки має бути дуже тоненька талія. Сідайте сюди, на дзиглика, я вас зараз зачешу!

Орудуючи гребінцями та шпильками, вона сформувала у мене на голові щось химерне, що віддалено нагадувало копицю сіна. Потім узяла зі столика флакончик парфумів з різким ароматом і щедро ту всю споруду оббризкала. Я чхнула.

 - Будьте здорові! - життєрадісно побажала Елі. - Ви поки відпочиньте трішки,  а потім я вас проведу до покоїв Його Величності, він запросив вас до сніданку!

І дівчина швиденько вимелась із кімнати.

Я підійшла до дзеркала та критично роздивилася власне відображення. Потім  завела руки за спину і трохи послабила корсет, після чого з полегшенням зітхнула. Далі взяла  щітку для волосся і  рішуче ліквідувала зачіску, над якою так старанно працювала покоївка. Я просто розчесала коси та згорнула їх у вузол на потилиці, після чого відчула себе значно комфортніше.

Якщо Елі, увійшовши за кілька хвилин, щоб відвести мене до королівських покоїв, і зауважила знищення свого творіння, то, на щастя, промовчала про те. Занадто добре вона була вишколена, і, певно, звикла до різних дивацтв з боку своїх господарів.

**********

У королівській їдальні ( чи вітальні, чи як правильно звалася кімната,  до якої мене привели - я достеменно того не знала) теж не було особливої розкоші, яка дуже впадала б у вічі. Звичайно, меблі здавалися старовинними і дуже вишуканими, стіни були оббиті дорогою тканиною. на столі стояв посуд із срібла і тонкого фарфору. Але в цілому загальний вигляд покоїв свідчив про те, що для людини, яка тут жила, важливими були лише комфорт і функціональність, а не ознаки престижу.

Король уже сидів за столом і переглядав якийсь документ, згорнутий у  сувій, збоку якого метлялася велика печатка. Побачивши мене, він кивнув головою та вказав на  стілець по праву руку від себе. Більше у кімнаті, окрім слуг, які хутенько стали подавати різні страви, нікого не було.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 27.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись